АДМІРАЛ ІГОР ТЕНЮХ В ГОСТЯХ У «ФОРТУНИ»
{mosimage} Адміралами не народжуються. Ними стають, цілеспрямовано йдучи до поставленої мети, твердо долаючи всі перешкоди і переборюючи штормові бурі. Головне – не зраджувати своїм ідеалам, не йти на компроміси із совістю і залишатися вірним сином своєї Батьківщини.
Про свій тернистий шлях до найвищої посади у флоті розповідає наш земляк, адмірал, командувач Військово-Морського Флоту України 2006-2010 років ТЕНЮХ Ігор Йосипович.
– Ігоре Йосиповичу, Ви належите до когорти тих людей, якими Стрийщина пишається. Ваш життєвий шлях – приклад, гідний наслідування. Що спонукало хлопчину, який виріс на Галичині, обрати професію, пов’язану з морем?
– Я мріяв про море від другого класу. Думаю, найбільше на мій вибір вплинули книги. Я читав у дитинстві багато книжок, особливо козацьких. Багато прочитав про Сагайдачного. Звичайно, як і всім хлопчакам, й форма дуже подобалася. В шкільні роки улюблений одяг був – тільняшка. Вона повинна була бути присутня при будь-якій одежі.
А з четвертого по шостий клас я займався у судномодельному гуртку міста Стрия, що теж вагомо вплинуло на моє майбутнє. У ті часи по телебаченню щонеділі о 10-й ранку транслювалася передача про військових «Служу Радянському Союзу». Я жодної з них не пропустив.
Багато дізнався про флот, про навчання в училищах. І те, що я буду військовим, навіть ніякого сумніву не викликало. Тому після 10-го класу я поступав у Вище військово-морське училище ім. Нахімова у Севастополі. Але не пройшов по конкурсу. Було трохи образливо, що не поступив. Але я тоді собі сказав: «Все-одно я тут буду».
– І спробували туди вступити вдруге?
– Ні. Пізніше життя все розклало ще вдаліше. Коли призивався на службу в армію, сам попросився на флот. Тоді на флоті найдовше служили – 3 роки, і мало-хто сам просився. Тому мене з радістю туди відправили, на підводні човни, у Кронштадт. Там я пізнав перші «ази» флотської служби і дружби.
{mosimage}І звідти мене скерували на навчання у Ленінградське військово-морське училище ім. Фрунзе, найпрестижніше елітне училище з потужною матеріальною і підготовчою базою, яке в різні часи закінчили майже всі адмірали і головнокомандуючі і Російської імперії, і Радянського Союзу. Батьки відмовляли – для чого, не потрібно, йди у Львівський політехнічний інститут, будеш коло хати. Ну а після училища – Чорноморський флот.
– Небагато-хто знає про Вашу роль у створенні Військово-Морських Сил України після здобуття незалежності. Але ж саме Ви були ініціатором цієї важливої державної ваги справи і головним її рушієм.
– Так, я в 1990 році сказав: «Українські кораблі вийдуть в море на бойову службу». І я щасливий, що це випало на мою долю, що те, про що я говорив і мало хто в це вірив, дійсно через 10 років втілилося. І українські кораблі вийшли в море не в якийсь там похід з візитом до якоїсь держави, а вийшли на виконання бойового завдання безпосередньо з кораблями країн НАТО.
Всі представники великих держав, в яких дуже великий і сильний флот, такі, як США, Англія, Італія, Франція, Німеччина, коли побачили підготовку наших кораблів, коли наші кораблі разом із їх кораблями успішно виконували завдання, дуже схвально відгукувалися про військово-професійний рівень нашого флоту.
Навіть секретар НАТО, який був на одному із показових навчань, де брав участь і наш корабель, був дуже-дуже вражений тим, що українські моряки за такий короткий термін зуміли досягти таких визначних результатів.
– Напевно, саме створення вітчизняного флоту Ви вважаєте головною справою свого життя?
– Звичайно. Сьогодні це особливо актуально, враховуючи те, як розгортаються події у Криму і як наші «великодержавні» сусіди намагаються там укоренитися. Уявіть собі, якби ми тоді не створили свій флот – Україна зараз була б у патовій ситуації.
– Але ж для того, щоб військовий флот був дійсно сильним, мало вишколу і вправності, – потрібні і сучасні кораблі, і сучасна зброя. Україна володіє таким ресурсом?
– Ті кораблі, які зараз є у нас, застарілі, мають термін служби 25-30 років. А корабель в середньому живе 20 років. Створюється він мінімум 6-7 років. Тому однією із найголовніших справ у моїй діяльності було створення нового корабля класу корвет. Нові кораблі – це майбутній флот.
У нас є дуже серйозні фахівці, які займалися створенням нового корабля. При чому, у створенні нового корвету на 60% повинна бути задіяна Україна, а 40% планувалося вироблення на зарубіжних заводах держав-представників НАТО. Тим самим ми досягали мети, щоб цей корабель був ефективний для продажу другим державам. Ми показували новий проект на світових виставках і було багато зацікавлень. І у нас вже навіть підприємство було виділено для будівництва цього корвету. Це Миколаївський завод.
{mosimage}Всі напрацювання щодо нового корабля ми передали тій владі, яка є зараз. Але, на жаль, нова влада цей проект «заморозила». Нинішній міністр оборони, хоч сам і моряк, сказав, що надто багато західних партнерів, але немає Росії.
І зараз все знаходиться у стані очікування, хоча згідно наших планів у 2012 році повинен був вийти перший корвет. Коли у 2006-2010 роках велася дуже активна робота на всіх рівнях по створенню нового, найсучаснішого у світі корабля, то морські офіцери відчули, що у них є велике майбутнє. Але на жаль…
– Вся Стрийщина та й вся Україна найбільше запам’ятала Вас у період Помаранчевих подій, як адмірала, який одним із перших беззастережно став на бік демократичних сил. На той час це був дуже сміливий крок, але й дуже небезпечний для Вашої кар’єри та й для життя загалом.
– За всю мою військову службу неодноразово виникали ситуації, які могли закінчитися дуже неприємно як для мене, так і для моєї сім’ї. Був тиск з боку командування, газети писали, вони у мене зберігаються. «Пан Тенюх против москалей» – такий був заголовок, і «Пан Тенюх стане головнокомандуючий, якщо базою Чорноморського флоту стане Львів». Тобто Майдан був логічним продовженням моєї діяльності, що стосується утвердження української ідеології.
Коли я поїхав на Майдан, не думав про свою кар’єру. Звичайно, якщо б тоді прийшли до влади біло-блакитні, я б ніколи не став командувачем. Можливо, були б якісь утиски і до сім’ї. Але в той час я робив те, що робив все своє життя. Я чому на Майдані опинився? Якби я був на службі, то не мав би права.
А мене керівництво на передвиборчий період відправило у відпустку, щоб без перешкод вести на кораблях агітацію. Всі розуміли, якби я був у той час на службі, я б не дав їм такої можливості. Я свідомо вийшов на Майдан і виступив там. Два тижні був на Майдані. Там же і мої дочки були, і мій нинішній зять. Тоді був величезний порив. От в той момент народ перетворився в націю.
– Під час святкування 20-ї річниці Незалежності України Ви були у Стрию і на всіх заходах, що проводилися у місті, з’являлися разом із народним депутатом України Віктором Швецем. Вас пов’язують дружні стосунки чи політичні переконання?
{mosimage}- З Віктором Дмитровичем нас пов’язують і дружні стосунки,і політичні переконання. А найбільше в ньому мені імпонує його прагматизм і те, що він мало говорить, а багато робить – і стосовно стриян, і других людей. У нього феноменальна здатність бачити майбутнє.
Він чітко знає, що повинно бути, як це повинно бути у практичному втіленні. Я переконаний, що за такими людьми майбутнє, тому що потрібно працювати конкретно, без зайвих слів. Люди повинні бачити конкретні результати роботи.
– Попри те, що Ви, Ігорю Йосиповичу, постійно проживаєте у Севастополі, Ви дуже добре знаєте про всі справи, які зробив Віктор Швець у Стрию?
– Для мене найкраще місто у світі – це Стрий. І я завжди цікавлюсь тими подіями, які тут відбуваються. А такі масштабні справи, які робить Віктор Дмитрович, просто не можуть бути непоміченими. Наприклад, Стрийщина пишається музеєм-садибою Степана Бандери. Але ж без значної допомоги Віктора Швеця вона була б у плачевному стані.
А ремонт Нежухівської школи, яка вже багато років простоювала через свій критичний стан і, можливо, й розвалилася б, якби за його активного сприяння не були виділені мільйонні кошти із державного бюджету на ремонт. І фільм-трилогія про Степана Бандеру, ініціатором і продюсером якого був Віктор Дмитрович, здійснив колосальну роботу в ідеологічному плані серед жителів східних і південних областей.
{mosimage}Це у нас Степан Бандера – герой. А там його сприймали так, як десятиліттями нав’язувалось комуністами. Я вже не кажу про ту значну допомогу, яку він надавав окремим громадянам і багатьом церквам на Стрийщині.
До речі, така його діяльність поширюється не тільки у нашому краю. Я Вам зараз розповім про один факт, який не є відомим для жителів Стрийщини. У Севастополі розпочинається будівництво греко-католицької церкви. Ніхто не міг би собі й уявити, що у Криму таке можливо. Уже кадастри всі пройдені і документація готова.
Будучи депутатом, я мав таку честь прикластися до створення греко-католицької громади. Зараз зареєструвати греко-католицьку громаду було б неможливо. А тоді вдалося. Зараз вже є капличка, проект майбутньої церкви. І до цієї справи активно долучився Віктор Швець. Як велика державна людина, він мислить масштабно. І в його діях визначальним є фактор утвердження національних цінностей.
{mosimage}– Яке враження на Вас справили ті заходи, які проводилися у Стрию в рамках святкування Дня Незалежності?
– Мені дуже сподобалося, як стрияни відсвяткували День незалежності. Радий за своє улюблене рідне місто! Велику допомогу, звичайно, надав Віктор Швець. Свято повністю проходило під його патронатом. І це теж надзвичайно приємно.
Сама Стрийська міська влада при всьому своєму бажанні не змогла б провести таке масштабне дійство. Це святкування є яскравим прикладом результативної співпраці представника парламенту і міської влади. Таке взаєморозуміння далеко не завжди спостерігається у діяльності народних депутатів в округах і місцевої влади. Знову ж таки потрібно віддати належне Віктору Дмитровичу у його постійному курсі на взаємовигідне співробітництво.
У самому святкуванні мені особливо сподобалася, власне, організація всіх заходів. Для мене, як для військового, важливо, щоб сама організація була абсолютно відточена від самого початку і до кінця, як то кажуть, від підйому прапора до його спуску. А тут все було зроблено на високому рівні. Масу позитиву отримав під час церемонії вручення нагород переможцям конкурсу юних художників, що відбувалося в МБК.
Неочікувано сильне враження справив фінальний футбольний матч! Дуже професійно все відбувалося. Така захоплююча боротьба була на полі! Недаремно Віктор Дмитрович виділив для цього турніру такі щедрі нагороди.
{mosimage}І надзвичайно велике враження справила урочиста частина і концертна програма. Стрий завжди вмів цінувати історичні надбання народу, вшановувати пам’ять видатних постатей, які присвятили своє життя боротьбі за незалежність України. Але урочисте покладання квітів до пам’ятників Ярославу Стецьку, Степану Бандері, Будителям у супроводі оркестру, під звуки патріотичних маршів було особливо піднесеним і святковим.
А гала-концерт – вище всіх похвал! Це якісний і змістовно багатий подарунок Віктора Швеця стриянам до 20-ліття Незалежності. Національна зірка такого масштабу, як Тарас Петриненко, у Стрию – це ж визначна подія. Я думав, що того дня він із Києва не виїде. Але на особисте прохання Віктора Дмитровича, який знайомий з Тарасом ще з дитячих років, він все-таки приїхав до Стрия.
А участь гурту «Мандри» у концертній програмі була для мене особливо значимою. Пісня у їх виконанні «Не спи, Україно!» стала гімном для деяких екіпажів кораблів. Я їм після концерту про це розповідав.
Це дуже натхненна пісня, яка запалювала вогники в очах моряків і вселяла в них впевненість. Сподіваюся, і на свідомість всіх людей вона впливатиме так само – будитиме їх свідомість.
– Я отримала велике задоволення від спілкування з Вами, Ігоре Йосиповичу. Переконана, наші читачі із цікавістю читатимуть інтерв’ю із такою неординарною людиною. Щиро Вам вдячна! І сподіваюся, Ви будете частим гостем на сторінках нашої газети.
Підготувала Лілія ЦАЛИН
