{mosimage}Кажуть, що гора з горою не сходиться. На щастя, людям у цьому плані пощастило більше. Нещодавно доля звела мене з дуже цікавим чоловіком, великим патріотом України, громадянином Франції Богданом Васильовичем Зушманом, з яким я хочу познайомити і вас.

Народився Богдан Зушман 30 березня 1946 року в німецькому місті Ганновер у сім’ї українських остарбайтерів. Батько нашого героя походив із с. Княгиничі Рогатинського р-ну Івано-Франківської області, а мати народилася у селі Йосиповичі Стрийського р-ну Львівської області. Побралися вони у таборі «Лізенко», в якому налічувалося 4208 українців. Цей табір створили англійці наприкінці Другої світової війни.

У 1948 році сім’я Зушманів переїхала до Франції, де за контрактом вона мала відпрацювати коло землі 5 років, а далі могла влаштовувати власне життя на свій розсуд. Як каже пан Богдан, родичі на тій роботі пробули значно довше, бо тільки те й уміли робити, що доїти корів та працювати на полі. Пізніше батько влаштувався на велосипедну фабрику, а мати – на консервний завод.

Малий Богдан до школи пішов у п’ятирічному віці, не знаючи жодного французького слова. Він розумів польську, бо по сусідству мешкало багато поляків, німецьку, а франкомовного середовища йому бракувало. Закінчивши навчання, у 1965 році юнак був призваний до лав французької армії, де він зумів проявити себе щонайкраще, дослужившись до лейтенанта.

Мало того, Богдан Зушман служив перекладачем польської мови у берлінському таборі «Наполеон». Проте пов’язувати своє майбутнє з армією хлопець не став. Демобілізувавшись у 1967 році, влаштувався на роботу у фірму, що займається реалізацією та встановленням обігрівальних приладів, маючи мережу із більш як чотирьохсот магазинів по всій Франції.

Богдан Васильович відпрацював на тій роботі 34 роки. За той час він встиг одружитися, завести дітей та стати дідусем. Його дружина Крістіан – француженка. Син Патріс теж одружений на француженці, з якою має сина Юліса і дочку Аріан. Думаю, біографічних даних вистачить. А що ж крім цього?

Хочу розповісти про те, чим живе і чим, як кажуть, дихає Богдан Васильович Зушман. Його хобі – полювання. А ще він любить займатися писанкарством та гравіюванням. Та все це ніщо, якщо не згадати про його любов до України. Україна для нього – понад усе. Вперше на землю своїх пращурів він ступив у 1999 році і з того часу буває тут майже щороку.

Треба відзначити, що цей чоловік не тільки любить наш край, а й дуже добре знає його історію, звичаї, культуру. Для прикладу, в його гардеробі налічується 15 вишитих сорочок, він має козацьке вбрання, шаблю і багато інших національних атрибутів. Довідавшись, що основним засобом боротьби українських партизанів був ППШ, Богдан Зушман вирішив будь-що, але придбати цю зброю. Задумав і зробив. 

Крім іншого, він завжди буває на спортивних змаганнях, у яких беруть участь спортсмени з України. Вболіває активно, розмахуючи великим державним прапором України. До речі, пан Богдан був учасником Помаранчевої революції. Крім того, він відвідує різноманітні імпрези на теренах Франції, де репрезентує себе як свідомого українця.

Ще він дуже тішиться футболкою, придбаною біля львівського театру ім. М. Заньковецької, на якій написано: «Дякую Тобі, Боже, що я не москаль». Чоловік з сумом розповів, як  під час війни московські посіпаки хотіли вивезти до Сибіру монахинь, а два його стрийки Петро та Іван (вояки УПА) намагалися цьому перешкодити. У перестрілці Іван загинув. Люди потай похоронили свого героя, але завойовники відкопали тіло. У кишені сорочки небіжчика вони знайшли фотографію його дівчини, яку відразу ж розшукали та засудили на 25 років ув’язнення.

Стосовно сьогодення, то гість із Франції дуже розчарований українською пасивністю у відстоюванні своїх прав і свобод. Каже, що ми взяли собі за основу рабське правило «Терпіли, терпимо і будемо терпіти». Нам конче потрібно все змінювати, боротися з корупцією, обстоювати свободу слова, давати більше можливостей журналістам, щоби ті висвітлювали той негатив, що заважає людям на шляху до розвитку.

Українське телебачення пан Зушман назвав найдурнішим у світі, бо половина його ефіру зайнята рекламами, а решта – російськомовними програмами та серіалами. Найбезглуздіше те, що українцям рекламують товари, які вони не можуть дозволити собі купити. Дивно, як державні мужі, дозволяючи рекламу алкогольних напоїв, дивуються, що в Україні розквітає алкоголізм. Щодо єдності нації та її майбутнього, то, на переконання Богдана Васильовича, державі потрібен один лідер, а не два чи десять.

Бандити мусять знати, що якщо хтось насмілиться когось вбити, то удар у відповідь буде вдесятеро сильніший і винний обов’язково буде покараний. В іншому випадку діла не буде. Найкраще, якщо б ця людина була із-за кордону, бо там люди інакше мислять. Наприклад, із США чи Канади. Тут, в Україні, на словах усі націоналісти, а на ділі нічого не роблять для того, щоби національну ідею донести до народу. Крім того, саме визначення «націоналізм» треба замінити чимось іншим, бо на Заході останнім часом внаслідок терористичних актів воно асоціюється із тероризмом, бандитизмом, безконтрольністю.

Щодо наближення чемпіонату Європи з футболу, то французький українець претензій до України озвучив більше, ніж комісія з УЄФА. Почав із вказівників на дорогах, а закінчив освітленням вулиць. Ось вам і приклад: як можна розвивати туризм в Україні, коли з допомогою GPS (система визначення місцезнаходження) можна заїхати хіба що у великі міста? Так що працювати є над чим. Шкода, що нашу газету не читають ті, кого ці питання стосуються.

Р.S. Повертаючись до Франції, Богдан Зушман відстояв 7,5 годин на митниці, принципово відмовившись давати хабар (50 $) за позачерговий перетин кордону. А ще українські митники позакривали всі туалети…

Ігор БОРЩИК
Автор дякує мешканцю села Підгірці Йосипу Соснюку  за допомогу у підготовці цього матеріалу.