{mosimage}Кожен рік має 365, іноді 366 днів. Більшість із них забувається. У пам’яті відкладаються лише найяскравіші епізоди минулого. 2010 рік для громади села Лани Соколівські запам’ятається декількома світлими сторінками. Остання – Андріївські вечорниці, що відбулися 12 грудня в місцевому Народному домі.

Ініціатором, організатором та головним режисером-постановником цього театралізованого дійства була Галина Іванівна Гац. Саме вона «запалила» багатьох своїх земляків цією ідеєю, а ті, пожертвувавши для загального добра дещицю свого вільного часу, сотворили півторагодинні незабутні народні посиденьки.

Головними дійовими особами того вечора були господар та господиня, в хаті яких зібралися хлопці і дівчата, аби разом поспівати, поколядувати, пожартувати, а ще –  трохи поворожити. Запросили й сусідів, бо ж як без них! Своїм знанням та пошануванням традицій українців ланяни вкотре підтвердили слова великого Тараса Шевченка про те, що наша дума, наша пісня не вмре, не загине. 

Усі сільчани, які завітали того дня до Народного дому, були впевнені у тому, що там буде на що подивитися і вони не шкодуватимуть про даремно згаяний час. І їхні сподівання справдились. Тому наступного разу самодіяльні артисти сміливо можуть розраховувати на не менш численну аудиторію (12 грудня був аншлаг!).

Що особливо запам’яталося? В першу чергу – гумор. Дотепні бувальщини, жарти, ігри неабияк звеселили людей та додали їм доброго настрою. Звучало багато стародавніх народних пісень, колядок. Не обійшлося і без віншувань. Слід відзначити прекрасне оформлення сцени. Все зробили зі смаком та великим старанням.

Звичайно, найбільший інтерес викликали сценки ворожіння. Спочатку хлопці ворожили дівчатам, потім до цієї справи взялися старші жіночки. Випробувавши різні способи та прикмети, було розгадано майбутнього секрети. Зокрема, і чоботами сцену міряли (чий першим дійде від одного її кінця до другого, та швидше заміж вийде), і мандриками кота годували, і півня з куркою докупи зв’язували (хто кого перетягне, той в сім’ї верховодитиме).

Загадували й на листочках барвінку. Дівчата одна за одною підходили до миски із водою. Розмішавши воду, вкидали у неї два листки. Якщо після того, як вода заспокоїться, листочки тулилися один до другого, то на дівчину в найближчому часі чекає заміжжя. Результати ворожіння були різними.

А в одному випадку барвінкові листки зліпилися докупи. Ворожка зробила висновок: баритися з одруженням не варто. Грали і в наперстки. Під трьома мисочками заховали мірту, барвінок та обручку. Той чи та, хто вказував на миску з міртою, буде ще парубочити чи дівувати, барвінок свідчив про те, що незабаром доведеться дружбити/дружчити, а обручка – ознака швидкого одруження. Ворожили на сірниках, на дровах.

З капелюха витягували записки із іменами наречених. Кидали чоботи через праве плече: їхні носки мали вказати, з якого керунку буде суджений. Чіпляли дівчата й хлопці калиту, підстрибуючи намагалися вкусити її, а потім пригощали нею молодь, яка зібралася в залі.

Завершилося гуляння частуванням. Правда, один із виступаючих категорично відмовився від наливки, бо йому, бач, віра не дозволяє вживати спиртного. Коли почали з’ясовувати, яка ж то віра, виявилося, що неборак має дружину, яку звуть Вірою…

Як бачите, в залі Народного дому села Лани Соколівські панувала тепла, невимушена, компанійська атмосфера. Інакше і бути не могло, бо «де згода є в сімействі, там мир і тишина, щасливі там люди, весела сторона. Їх Бог благословляє, добро їм посилає і з ними Він живе, і з ними Він живе».

P.S. Мені надзвичайно приємно писати про заходи, що проводять в Народному домі села Лани Соколівські. Адже це є свідченням того, що, відбудувавши громадське приміщення, громада робить все для того, аби воно не стояло порожнім, а приносило користь людям.

До того ж художня самодіяльність у Ланах найкраща з усіх трьох сіл Подорожненської сільської ради. Це вже доведений факт.

Ігор БОРЩИК, голова Подорожненської сільської ради.
Фото автора