Майбутнє Дрогобицького педуніверситету

{mosimage}Минулого четверга в офісі Дрогобицького осередку Української
партії відбулося засідання Дискусійного клубу на тему  “Майбутнє Дрогобицького
університету”.  Це вже п’яте
засідання клубу, ведучим якого є редактор часопису «Тустань» Анатолій Власюк.
Було обговорено питання законопроекту про освіту; університетські рейтинги;
проблеми студентського самоврядування та інші. До участі в обговоренні
запрошено громадських та політичних діячів, викладачів, журналістів, а також тих,
кому небайдужа доля університету.

Олег Дукас: «Серед педуніверситетів України – дрогобицький
вуз четвертий знизу».

Першим виступив представник Громадського руху «Відсіч» та
Громадської організації «Молодіжний прорив» Олег Дукас. Він запропонував на
розгляд присутніх дослідження рейтингу Дрогобицького педагогічного університету
за різноманітними критеріями. Зокрема, в міжнародному рейтингу ЮНЕСКО «ТОП-200
Україна», який щорічно визначає 200 кращих вузів України і ключовими критеріями
якого є якість навчання, якість науково-педагогічного потенціалу, індекс
міжнародного визнання наш університет 
зайняв 170 місце. В рейтингу «КОМПАС», укладачі якого брали до уваги
відповідність рівня освітніх послуг до потреб ринку праці, Дрогобицький
університет посідає 232 місце. Це, по-суті, констатує нульову співпрацю між
роботодавцями та нашим ВНЗ.  Ще в одному
міжнародному рейтингу «Вебометрикс», який базується на вивченні присутності
вузу в Інтернеті , наш університет взагалі не фігурує. У консолідованому
рейтингу вузів України в 2011 році Дрогобицький державний педагогічний
університет посів 243 місце, а якщо брати до уваги тільки педагогічні, то тут
взагалі, ми четверті… знизу.

Із такими рейтингами категорично не погодився професор
університету Богдан Винницький, кандидат на посаду ректора. Він вважає, що всі
ці рейтинги пишуться на замовлення, робляться штучно і дуже високі місця в них
посідають вузи, в яких…пари зовсім не проводяться. «Якщо хочете завалити
університет, то можете продовжувати виводити ці рейтинги»- звернувся пан Богдан
до Олега Дукаса. Водночас пан Винницький висловив думку про те, що саме поняття
«педуніверситет» – це рудимент радянщини. На Заході існує класичний вуз, де
протягом 4 років дається первинна база вищої освіти, а потім студент, який хоче
бути педагогом, ще два роки продовжує навчання за відповідним напрямком. Про
введення такої системи в Україні мріє професор Винницький. Та чи стала б ця
система панацеєю від усіх проблем, що маємо на сьогодні в системі вищої освіти?

Кількість взяла гору над якістю

Проте, як би там рейтинги не писалися, все ж диму без вогню
не буває. Якщо б дрогобицький вуз мав незаперечний авторитет в Україні, то в
хвості більшості рейтингів не плентався б. 
Чим зумовлені такі «успіхи» нашого університету? 

Причин є дуже багато, але щоб говорити про майбутнє, давайте
повернемося в не таке уже й далеке минуле. Візьмімо сільську школу, яка,
по-суті, є одним із основних постачальників абітурієнтів у наш університет.
Пам’ятаю, ще років  «надцять» тому після
11 –го класу  сільської школи у вищий
навчальний заклад  поступало 1-3,
максимум 4 учні.  Бувало, що й взагалі
ніхто не поступав. Зараз, чи то учні такі мудрі стали, чи батьки усвідомили
необхідність вищої освіти в житті своїх чад, але із класу тієї самої сільської
школи майже всі йдуть вчитися у вуз, і лише 3-4 туди не йде.

Якщо батьків запитати: «А де потім ваша дитина буде шукати
роботу – у школах району та й міст теж вакантної посади вчителя ніхто свічкою
не знайде!?», то батьки, здебільшого, відповідають: «Хай ся учить, а там
може  щось ся змінить»… Проте, минає 5
років, а в державі якщо щось і змінюється, то лише в гіршу сторону. Тепер уже
дипломовані «чада» і далі продовжують висіти в батьків на шиї. За спеціальністю
працювати ніде, а їхні дипломи заважають шукати бодай якусь роботу та вчитися
ставати самостійними.

Але проблема навіть не у тім, що на ринку праці попит значно
перевищує пропозицію. Якщо бути до кінця відвертим, то мало хто з студентів
педагогічного університету мріє про професію вчителя. Однак, закінчивши
педуніверситет, не обов’язково працювати вчителем, можна реалізувати себе в
іншій галузі. Як свідчать роботодавці, зокрема директор «Центру
енергозбереження» Володимир Кондзьолка, в останні роки спостерігається
тенденція, що із зростанням кількості дипломованих спеціалістів, різко
зменшується кількість освічених людей, загальний рівень освіти серйозно впав.
Пан Кондзьолка розповів, що дуже важко знайти людину, яка б відповідала вимогам
посадової інструкції. «Я був надзвичайно вражений, почувши, що випускник
природничого факультету не знає закону Ома, не вміє обчислити об’єм…
Першочерговим завданням вузу є навчити студентів вчитися. Маючи міцну базу,
необхідні вміння і навички освоювати нові знання, випускник педуніверситету
зможе знайти собі роботу за іншим фахом. На жаль, життя свідчить, що часто
випускники нашого університету такої бази не мають»,- розповів директор «Центру
енергозбереження».  

Присутній на обговоренні викладач кафедри екології
Дрогобицького педуніверситету Мирон Цайтлер для пояснення ситуації що склалася,
як приклад навів той факт, що у часи СРСР в Україні на 52 млн. населення було
150 вузів, зараз маємо на 46 млн. майже 900 вузів. На рівні держави це не
регулюється. Пан Цайтлер переконаний,  що
час все сам розставить на свої місця: «Зараз, коли ми з університету
приїжджаємо в села і запитуємо одинадцятикласників, куди будуть йти вчитися,
багато вже відповідає, що поїдуть хто в Москву, хто в Іспанію. Тобто, кількість
бажаючих «штурмувати» вузи меншає. Учні розуміють, що вища освіта «для галочки»
стає нікому непотрібна, а марно гаяти 5 років, вони не хочуть».

Причину того, що держава й надалі подає такі  значні замовлення на педагогів при
відсутності їх затребуваності пояснив Хосе Турчик. Міністерство освіти управляє
статисткою вцілому, а не локально. Пан Турчик зазначив, що це у нас кілька
людей працює на одній ставці вчителя, але якщо поїхати на Східну, Центральну
Україну, Київ, то там є величезна нестача вчителів. Але галичанин по своїй
природі такий, що за межі свого гнізда 
носа не поткне.

Однак у дійсності, держзамовлення з року в рік таки
скорочується, та й число охочих вступати на навчання у ДДПУ зменшується.  От і виходить, що 8 студентів «кормлять»
одного викладача, – каже пан Турчик. Викладачі стали заручниками того, що відраховуючи
студентів за неуспішність, самі можуть залишитися без годин.

У ДДПУ спостерігається тенденція зменшення кількості
студентів, їх чисельність може наблизитись до тієї критичної точки, після якої
наш вуз може втратити статус університету і знову стане інститутом, а то й
філією якогось іншого вищого навчального закладу. Звісно, нікому б із  дрогобичан цього не хотілося, адже наш
університет, попри всі недоліки є візитівкою Дрогобича, додає йому своєрідного
молодіжного духу. Особливо це відчутно у вересні місяці, коли після спорожнілих
серпневих вулиць місто наповнюється студентським життям. Та й славна наукова
школа Дрогобицького ще педінституту відома далеко за межами міста. Так, свого
часу на кафедрі загальної фізики вперше у світі (!) були синтезовані
напівпровідники із системи твердих розчинів. Окрім цього, у арсеналі здобутків
є й ряд інших важливих наукових результатів отриманих науковцями нашого
вузу.  Дрогобицький педагогічний
університет імені Івана Франка випустив величезну кількість студентів, що
успішно реалізували себе в житті. Тому кожного, хто закінчив цей вуз,  болить душа за його майбутнє.  

Який шлях виходу із цієї ситуації?

У цьому й спробували розібратися експерти підчас
Дискусійного клубу.

Великим мінусом для нашої освітньої системи стало
впровадження платного навчання. Таку думку висловив Степан Макар, який в свій
час керував районною освітою. «Ми наплодили закладів, понавідкривали приватних
вузів, незважаючи треба їх чи не треба. От і вийшла така чехарда», – наголосив
пан Макар.

У сусідній Польщі, як розповів викладач філологічного
факультету ДДПУ Іван Матковський, який паралельно викладає у польському вузі,
студенти не живуть на широку ногу, не цураються фізичної роботи, використовують
кожну можливість підзаробітку, а на канікулах працюють всі. Одягаються польські
студенти здебільшого на секонд-хенді і по барах та нічних клубах, на відміну
від українських, не «зависають».  Але
такі «підзаробітки» самі по собі не є мотивацією для успішності студентів.
Важливо те, що в їх процесі студенти отримують перші навики ділового
спілкування, вчаться самостійності, а також набувають безцінний досвід, який
обов’язково знадобиться їм для подальшої кар’єри.

 Іван Матковський
ознайомив присутніх із особливостями законодавства про освіту та роль і місце
ДДПУ серед інших вузів України. Він також підкреслив велику роль в житті
студентів їх політичну та громадську активність, участь в молодіжних рухах,
співпрацю із науковими товариствами, в Дрогобичі, зокрема, – з товариством
«Бойківщина».  Варто відзначити, що  Іван Мактовський починав свою політичну
діяльність будучи ще студентом. Сьогодні він, окрім науково-педагогічної
діяльності, є помітною особою в місцевому політикумі, попри свій молодий вік  очолює фракцію «Фронт змін» в Дрогобицькій
районній раді. 

Про важливість участі студентів у громадському і політичному
житті говорили й інші учасники 
Дискусійного клубу. Зокрема, Святослав Сурма (ГО «Небайдужі
дрогобичани») наголошував на необхідності для студента вийти поза межі вузу,
бути присутнім у всіх міських політичних, культурних заходах. Володимир
Кондзьолка теж відмітив велику роль участі студентів у громадському та
політичному житті. Він розповів, що під час спільної роботи у передвиборчих
штабах часто відмічав для себе найактивніших студентів  і потім запрошував їх до себе на роботу. 

Також прозвучала думка, що наш університет є таким собі
містечком у місті, він є закритим для громади, студенти мляво беруть участь у
міських заходах, науковці дуже мало залучаються до розробки різноманітних програм
міста та регіону.

Падіння загального рівня освіти спостерігається не тільки в
Дрогобичі, а й загалом по всій Україні. Змінити щось важко, оскільки
функціонування університетів визначається законодавством, МОН є власником всіх
університетських корпусів, приміщень, розпорядником всіх коштів, а це негативно
відображається на розвитку університету.

В підсумку учасники Дискусійного клубу дійшли висновку, що
для того, щоб у Дрогобицького педагогічного університету було гідне майбутнє,
необхідно:

– більше залучати студентів до участі в громадському житті
міста;

– науковці повинні видавати ініціативи, які б могли
реалізовуватися на рівні міста та регіону;

– повинна зав’язатися активна співпраця з роботодавцями;

– університет повинен збільшити свою присутність в
Інтернет-просторі: на його веб-сторінці повинні бути представлені наукові праці
викладачів, студентів та ін.

{mosimage}І на кінець, про проблему, яку свідомо уникали на
Дискусійному клубі. Невідповідність законів і дійсності породжує чи не
найбільшу проблему вищої освіти – КОРУПЦІЮ. Проте, говорячи про корупцію, ще
невідомо хто з двох суб’єктів цього процесу більше винен: викладач, що бере
хабара, чи студент, який його дає. Вирішувати, хто з них породив корупцію ми не
будемо, бо це все одно, що шукати відповідь на питання: «Що було першим, курка
чи яйце?».  Не слід забувати, що корупція
є найбільшим гальмом якості освіти і з нею необхідно боротися.

Та пропри всі намагання мотивувати студента вчитися, ніхто
цього не зробить, якщо в нього не буде внутрішнього прагнення до знань. Це прагнення
закладається з перших кроків його життя, з дитинства, із сім’ї, із школи, але
це вже тема іншої статті.