Олег Лехуш: “Справа мого Ігоря живе. Брат продовжує бути ПРИСУТНІМ”
“Забираємо вже того малого і їдемо додому”, — сказав своїм батькам 6-річний Олег 23 роки тому, коли разом із татом провідував у пологовому будинку маму з новонародженим Ігорком. Вперше побачилися через вікно. Так почалася спільна життєва подорож двох братів Лехушів зі Стебника, яка тривала аж до того моменту, коли старший привіз молодшого додому востаннє – на вічний спочинок.
Народжені обидва під знаком Овна, непоступливі, наполегливі, ба навіть уперті, брати то зближувалися між собою, то в певні періоди дорослішання — віддалялися. Проте, попри всі суперечності, завжди поспішали один одному на допомогу, коли хтось із них цього потребував. За гіркою іронією долі в останні роки Олега та Ігоря особливо зблизила війна. Війна ж і розлучила їх назавжди – 16 січня 2024 року Ігор Лехуш загинув за Україну, не доживши два місяці до свого 22-річчя.
Сьогодні Ігорю могло б виповнитися 23 роки. Ця публікація – данина пам’яті, шана подвигу та самопожертві юного патріота й воїна, який, попри фізичну смерть, продовжує бути присутнім…
Пізнання світу та формування ціннісних орієнтирів
Ігор зростав допитливим хлопчиком, його цікавило все, що відбувалося довкола, і свою цікавість він задовольняв, буквально засипаючи старшого брата запитаннями на різні теми. Олег відчував свою відповідальність, тож старався давати на все такі відповіді, які заклали б у брата правильні ціннісні орієнтири.
Ігор тягнувся за Олегом, мав його за приклад для наслідування. Особливо активно займався спортом, прагнучи досягти таких же результатів, як брат.
“Я покладав на Ігоря великі надії. Ще малим він себе дуже проявляв. На той час уже почалася епоха інтернету, і його дитинство було набагато цікавішим, ніж моє. Ігор багато корисного черпав із мережі, дивився різні відео й потім самостійно щось конструював. Брат і мене підтягував до цифрових технологій, бо я був більш “аналоговий”. Минув час, і вже я почав у нього вчитися, а не він у мене.
Ігор дуже легко й швидко все засвоював. Коли йому було 11 років, батько навчив його водити авто, і всі дивувалися, що такий малий їздить за кермом буса. Це було прикладом навіть для моїх однолітків, які ще цього не вміли. А Ігор, якщо чогось захотів – неодмінно цього досягав”, – розповідає Олег.
Дорослішання. Суперечки й братання
Коли в Олега почався підлітковий вік, у хлопця з’явилися нові зацікавлення, друзі, тож у цей період вони з Ігорем дещо віддалилися.
Брати дорослішали, і через складні, дуже схожі характери іноді сварилися, але швидко мирилися. Завжди, коли Олегові була потрібна допомога, Ігор був поруч – навіть тоді, коли їхні стосунки переживали не найкращі часи.
Уже в дорослому віці Олег вирішив відкрити у спальному районі Стебника заклад харчування Your Burger, і саме Ігор найактивніше його підтримав. Коли більшість близьких відмовляли Олега від цієї затії та пророкували бізнесу провал, Ігор став його надійною опорою. Хлопець генерував креативні ідеї та пропонував цікаві рішення для розвитку справи, яка згодом масштабувалася і на Дрогобич.
Так само активно Ігор долучався до роботи Громадської організації “Новий Стебник”, яку Олег разом з однодумцями створив у місті, щоб впливати на його життя, реалізовувати корисні ініціативи та проєкти.
“Ігор любив кепкувати з нашої роботи в ГО, часто сипав своїми гострими жартами, придумував смішні назви, але попри це завжди був поруч – коли ми щось робили, він одразу ж приходив і допомагав руками, ідеями, порадами”, – згадує Олег.
Війна
З початком повномасштабного вторгнення Ігор Лехуш був одним із перших, хто записався в місцеву територіальну оборону – ДФТГ. Уже пізніше Олег довідався, що брат разом із товаришем у перші дні війни ходив і до військкомату, але через юний вік їх відправили додому.
Олег у той час разом із дружиною чекав на народження дитини, тому свою діяльність із захисту України вирішив зосередити в тилу. Він також переконав Ігоря, що молодь має залишатися тут.
На фронт у 2022 році пішов їхній батько – Станіслав Лехуш, а брати разом із друзями з ГО “Новий Стебник” розгорнули активну волонтерську діяльність. Вони організовували чергування, координували гуманітарний штаб, проводили благодійні заходи, щоб зібрати кошти на потреби ЗСУ.
ПРИСУТНІЙ…
Для збереження пам’яті про свого брата Олег планує реалізувати проєкт, який допомагатиме людям, що цього потребують.
Так, як робив Ігор за своє коротке, але наповнене сенсом життя.
Тому він і далі продовжує бути ПРИСУТНІМ.
“…Ти живеш у щоденних хвилинах мовчання, спільних фото та наших спогадах. Ти живеш у проєктах, які втілював для рідного міста. Ти живеш у наших мріях про вільну неподільну суверенну державу, за майбутнє якої боровся”, – написали на річницю загибелі друзі Ігоря з ГО “Новий Стебник”.
Спомин від найкращого друга
Щемкими спогадами поділився Дмитро Гладкий – найкращий друг Ігоря.
“Ігор, мій найкращий друг! Друг, яким я завжди пишався та пишаюсь, друг, який ніколи б не кинув мене, друг, з якого я завжди брав приклад. Ми з друзями дуже сумуємо за Ігорем. Завжди, коли його згадуємо, дивуємось, як йому міг бути всього лише 21 рік. Він завжди сприймався як старший і мудріший, хоча ми були однолітками. Усі завжди знали, що краще запитати Ігоря, особливо коли справа стосувалась автомобілів. Ігор не вчився на механіка, але дуже розбирався в машинах – йому це дуже подобалось. Коли в когось щось ламалося, перше, до кого зверталися за порадою, був він. Ігор був тим другом, якому можна було подзвонити в будь-який час дня чи ночі, і він завжди приїхав би на допомогу. Він допомагав безкорисливо, не чекаючи нагороди чи чогось іншого взамін. Згадували недавно з другом Віталіком, як Ігор поїхав його витягувати вночі, бо той злетів з дороги, коли було слизько. Якою б не була ситуація, з Ігорем ніколи не було страшно, він завжди знав що робити
Таких історій в нас дуже багато, Ігор завжди був радий допомогти, і робив це щиро. Він був людиною, на яку можна було покластися, і зараз нам його дуже не вистачає” – зі смутком розповів Дмитро Гладкий.
Вічна памʼять і слава Герою!
Авторка Віра ЧОПИК, фото з сімейного архіву братів Лехушів
