ОЛЕКСІЙ КУХАР: «ЯКЩО МРІЄШ СТАТИ КЛАСНИМ ФУТБОЛІСТОМ, ТО ТРЕБА ПРИСВЯТИТИ СЕБЕ ПОВНІСТЮ ФУТБОЛУ»
СТРИЙСЬКИЙ ФУТБОЛ ЗАВЖДИ СЛАВИВСЯ СВОЇМИ ВИХОВАНЦЯМИ. І У ЦЬОМУ БЕЗМЕЖНА ЗАСЛУГА ТРЕНЕРІВ ВІДДІЛЕННЯ ФУТБОЛУ СТРИЙСЬКОЇ ДЮСШ, ЯКІ У СВІЙ ЧАС ПРАЦЮВАЛИ У ЦІЙ ВІДОМІЙ ДАЛЕКО ЗА МЕЖАМИ СТРИЙЩИНИ ТА ЛЬВІВЩИНИ СПОРТИВНІЙ АЛЬМА-МАТЕР. А ЦЕ: АНТОН КАСЬЯНОВИЧ САХНЮК, ДЕНИС ПЕТРОВИЧ ЗЕМБИЦЬКИЙ, РОМАН АНДРІЙОВИЧ СЕНИШИН, ТЕОДОЗІЙ ФЕДОРОВИЧ СИСІН, ОЛЕКСІЙ ПЕТРОВИЧ КУХАР, ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ АЛЄКСЄЄВ, ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ ДОВБУШ, ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ СМЄРДОВ, ВОЛОДИМИР ЯРОСЛАВОВИЧ ВОРОБЕЦЬ, ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ БІГУН, АРТУР ВОЛОДИМИРОВИЧ БОЙКО, ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ БАГРИЧ ТА ЮРІЙ ЛЮБОМИРОВИЧ ГАЛІЙ, ЯКІ ПРОТЯГОМ БАГАТЬОХ РОКІВ ВИХОВАЛИ НЕ ОДНЕ ПОКОЛІННЯ ВІДОМИХ ФУТБОЛІСТІВ.
Гостем видання Fortuna є відомий тренер з футболу нашого краю, багаторічний директор Стрийської ДЮСШ Олексій Петрович Кухар, який 55 років свого життя віддав вихованню стрийських футболістів, що є абсолютним рекордом Стрийської ДЮСШ серед усіх тренерів. Він дав дорогу у великий футбол багатьом відомим футболістам нашого краю та України, серед яких є п’ять майстрів спорту: Юрій Дубровний, Костянтин Антоненко, Олег Бенько, Анатолій Петрик та Ігор Мачоган. Один з його вихованців, стриянин Михайло Корман, який на даний час живе та працює у Нідерландах дізнавшись, що я планую взяти інтерв’ю у його першого тренера, написав мені, що Олексій Петрович – його авторитет і по сьогоднішній день. Ті його випускники з якими я спілкувався – дуже раді, що у свій час, в їхньому житті був присутній Олексій Петрович Кухар.
Про своїх батьків та сім’ю, дитячі, шкільні та юнацькі роки, заняття футболом, першого тренера Теодозія Федоровича Сисіна та дружбу з ним, друга та відомого футболіста Володимира Данилюка, футбольну та тренерську кар’єру, дружину Марію, доньку Наталю, внуків Максиміляна і Марічку, своїх вихованців, неприсвоєне звання «Заслужений тренер України», життя німецьких та українських пенсіонерів та інше читайте в ексклюзивному інтерв’ю нашому виданню.
Кухар Олексій Петрович. Народився 17 березня 1949 року в с. Жулин, Стрийського р-ну. Вихованець відділення футболу Стрийської ДЮСШ (перший тренер – Теодозій Федорович Сисін). Амплуа – захисник. Закінчив Стрийську СШ №6 та Львівський інститут фізичної культури (спеціальність – тренер-викладач з футболу).
Виступав у командах: 1963-1966 рр. – ДЮСШ Стрий,
1968-1973, 1980-1986 рр. – ФК «Авангард» Стрий,
1975-1979 рр. – ФК «Машинобудівник» Стрий.
Володар Кубка Львівщини 1971 року.
Чемпіон Львівщини 1972 року.
Переможець першості України 1972, 1973 рр. серед КФК (II зона).
Віцечемпіон України 1972 року серед КФК.
Третій призер чемпіонату Львівщини 1973 р.
У свій час виступав за команди ветеранів футболу Стрия.
Трудову діяльність розпочав у 1968 році у Стрийській ДЮСШ на посаді тренер з футболу.
Також працював старшим тренером відділення футболу та заступником директора Стрийської ДЮСШ міськво.
З 1999 по 2021 рр. – директор Стрийської ДЮСШ управління освіти.
З 2021 по 2022 рр. – тренер з футболу Стрийської ДЮСШ управління освіти.
У свій час тренував аматорські ФК: «Машинобудівник», «Спартак», «Буровик» (усі – Стрий), «Сокіл» Лисятичі.
З 1989 по 1991 рр. – головний тренер та начальник аматорської ФК «Скала» Стрий.
З 1992 по 1994 рр. – старший адміністратор, другий тренер, начальник професійної ФК «Скала» (Стрий).
У 2001 році був визнаний «Людиною футболу Львівщини» у номінації «Кращий дитячий тренер».
Один із найкращих тренерів Стрийської ДЮСШ за усю історію існування.
-Олексій Петрович, розкажіть де Ви народилися, а також про своїх батьків та сім’ю?
Я народився у с. Жулин, Стрийського району в сім’ї Петра Пилиповича (1912 р.н.) та Марії Ільківної (1913 р.н.) Кухарів. Мої батьки були простими людьми. Народили п’ятеро дітей, з яких живими залишилися я і моя сестра Люба. Згодом я з батьками переїхав у м. Стрий. Усе своє дитинство, шкільні та юнацькі роки я провів на Площі Ринок.
-Чим саме в дитинстві Вас захопив футбол?
Мабуть, саме тим, що усі мої дворові та шкільні друзі увесь вільний час грали у футбол. У мої роки дитинства футбол не був затратним. Головне було знайти галявину і футбольний м’яч. Замість воріт у нас були встромлені дві штахетини. Я не раз приходив додому з оббитими колінами. Але у той час я на це не звертав уваги. Футбол на стільки мене захопив, що дуже часто забував про уроки та домашню роботу, яку нам задавали вчителі в школі. Пригадую, як Іван Шваб, з яким я зростав поставив м’яч і сказав, щоб я пробив по воротах. Я вдарив і м’яч полетів повз ворота. «Будеш грати у захисті» – промовив Іван. Так я став захисником.
-Якими видами спорту крім футболу Ви ще займалися?
Спершу два роки поспіль у 5-му та 6-му класах я займався спортивною акробатикою у Стрийській ДЮСШ під орудою Василя Івановича Бекетова. Однак футбол мені завжди подобався. У 1963 році наша дворова команда «Площа Перемоги» посіла перше місце у міських змаганнях «Шкіряний м’яч». У ті роки це були найпрестижніші футбольні змагання і стати чемпіонами було дуже важко, адже у турнірі брала участь велика кількість команд. Часто матчі зупинялися, бо хлопці влаштовували бійки, прямо на футбольному майданчику. Після нашої перемоги до нас у клас завітав директор Стрийської ДЮСШ Теодозій Сисін і сказав, що усіх хлопців, що стали переможцями міського турніру «Шкіряний м’яч» забирає у Стрийську ДЮСШ у секцію футболу. Він як директор мав право вести групу з футболу. Так я став займатися футболом під керівництвом свого першого тренера Теодозія Федоровича.
-А хто з відомих футболістів нашого краю займався разом з Вами у Т. Ф. Сисіна?
У 8 класі я серйозно почав займатися футболом. Коли я прийшов у групу до Теодозія Федоровича то у нього вже займалися збірники Львівської області Зеновій Кизима й Орест Осташ, а також Орест Вермінський, Володимир Алєксєєв, Ігор Бобик. Згодом до нас приєднався Ігор Данилків. Також Теодозій Сисін вів групу 1947 року народження в якій були Володимир Данилюк, Михайло Даниляк, Іван Пакош, Володимир Столярський. Усі вони крім Володимира Столярського після закінчення Стрийської ДЮСШ виступали у командах майстрів. І саме ця команда 1947 р. н. згодом виступала у першості срср серед юнаків. А через рік вже наша команда 1949 року народження також брала участь у першості срср серед юнаків. Три роки занять футболом не пройшли даром. Ми були переможцями та призерами обласних турнірів серед ДЮСШ. І все це завдячуючи Теодозію Федоровичу Сисіну.
-У 1968 році Ви прийшли працювати тренером з футболу в Стрийську ДЮСШ. Хто Вас запросив?
Після закінчення Стрийської СШ № 6 ми з моїм шкільним другом Володимиром Алєксєєвим поїхали вступати у Кам’янець-Подільський педагогічний інститут на факультет фізичного виховання. Нас приїхало вступати понад сто абітурієнтів, а прохідних місць було лише 16. Ми з ним потрапили у першу двадцятку, але на жаль не пройшли. Тоді ми повернулися до Стрия і я пішов працювати на Стрийський склозавод, за спеціальністю – алмазник. Коли я навчався у школі, то був на практиці на склозаводі й отримав спеціальність – алмазник 3 розряду. А Володимир Алєксєєв на запрошення Т. Ф. Сисіна, пішов працювати тренером з футболу Стрийської ДЮСШ. Близько двох років вони разом тренували й незабаром обох призвали в армію. Теодозій Федорович служив у військовій частині міста Дрогобича, а Володимир Алєксєєв разом з Ігорем Данилківим служили в танкових військах у Центральній групі військ у Чехословаччині. І Стрийська ДЮСШ залишилася без тренера з футболу. Теодозій Федорович прийшов до мене на склозавод і запросив на посаду тренера. Я знітився і кажу, що не маю ніякого досвіду і як я буду тренувати дітей. «Володимир Алексєєв майже два роки тренував та навчався у Вас» – сказав я йому. «Нічого не бійся і не переживай, я знаю кого я запрошую в ДЮСШ. Я переконаний, що в Тебе все буде добре» – відповів Теодозій Федорович. Ось так, завдяки йому я став працювати тренером з футболу. Через рік я вступив до Львівського інституту фізичної культури, який закінчив у 1974 році. До речі, у тому ж році Львівський інфіз закінчив і наш відомий вихованець відділення футболу Стрийської ДЮСШ, майстер спорту срср Володимир Данилюк.
-Після служби в армії Т. Ф. Сисін повернувся в Стрийську ДЮСШ?
Ні, не повернувся. Директором Стрийської ДЮСШ за відсутності Теодозія Федоровича Сисіна, який проходив військову службу став Андрій Омелянович Комарницький. А Теодозій Федорович після строкової військової служби спершу працював інструктором Стрийського міського комітету кпу, опісля – директором Стрийської СШ № 6, пізніше – завідувачем відділу спорту Львівського обласного управління освіти, а вже згодом – директором Львівської СШ № 55. Увесь цей період ми приятелювали, багато спілкувалися, проводили вільний час, пригадували роки праці в Стрию. На превеликий жаль 31 січня 1994 року він помер у своєму директорському кабінеті, за своїм робочим столом. Я був на похороні. Поховали його у м. Самборі, де він народився, на місцевому цвинтарі. Разом з дружиною виховали доньку Ірину.
-А як до молодого тренера ставилися Ваші колеги з інших видів спорту ДЮСШ і хто ще крім Вас згодом працював тренером з футболу?
Тренери з інших видів спорту відносилися до мене добре. В основному я добре справлявся, і давав собі раду. Ті групи які вели Теодозій Сисін і Володимир Алєксєєв передали мені. У 1974 році тренером з футболу в Стрийську ДЮСШ прийшов Петро Васильович Довбуш, який пропрацював до 1983 року. А на його місце в цьому ж році до нас в ДЮСШ прийшов мій вихованець Володимир Воробець. А ще через рік до нас прийшов працювати тренером з футболу Юрій Смєрдов. Також згодом тренерами з футболу Стрийської ДЮСШ працювали мої вихованці: Артур Бойко, Василь Бігун, Василь Багрич та Юрій Галій.
-На початку 70-х років минулого століття стрийський «Авангард» був одним із лідерів обласного аматорського футболу. Хто тренував у той час стриян і які відомі гравці виступали за нашу команду?
Хотів би зазначити, що саме у стрийських футбольних командах «Спартак» та «Авангард» (1963-1965 рр.) свій шлях у великий футбол розпочинав наш відомий футболіст Володимир Данилюк. Також слід відзначити, що навчаючись у 10 класі, саме у стрийському «Авангарді», дебютував мій вихованець Юрій Дубровний. У 1970 році до Стрия, на товариський матч проти місцевого «Авангарду» завітало славнозвісне київське «Динамо» у складі яких виступали такі відомі футболісти як: Євген Рудаков, Володимир Трошкін, Андрій Біба, Володимир Веремеєв, Вадим Соснихін, Віталій Хмельницький, Володимир Мунтян, Анатолій Пузач, Федір Медвідь та 17-річний Олег Блохін. Ця гра викликала справжній ажіотаж у вболівальників нашого краю. А сам матч пройшов у напруженій і динамічній боротьбі та закінчилася важкою перемогою киян – 3:2 й один з м’ячів забив юний Олег Блохін. У 1970 році до Стрия приїхали чинні чемпіони срср – московський «цска». Як не старалися гості розгромити стрийський «Авангард», але гра сенсаційно закінчилася внічию – 1:1. Через рік до Стрия на товариські матчі завітали дві угорські команди з міста Печ – «Дожа» та «Ерцбаняс». Усі ці товариські матчі обслуговувала бригада арбітрів на чолі з нашим найвідомішим футбольним арбітром, суддею республіканської категорії Орестом Омеляновичем Пасікою, з яким я також протягом багатьох років дружив. У свій час він був першим заступником голови міста Стрия та багаторічним очільником федерації футболу Стрийщини. Орест Омелянович дуже добре знав історію стрийського футболу.
Однак найбільшого успіху стрийська команда досягла у 1971-1973 рр. коли головним тренером працював Борис Андрійович Рассихін, якому допомагав Станіслав Степанович Береговський. У 1971 році ФК «Авангард» став володарем Кубка Львівщини, а через рік – чемпіоном Львівщини. Два роки поспіль у 1972-1973 рр. стрийський «Авангард» був переможцем чемпіонату України серед КФК (клубів фізичної культури) по II зоні. У фінальній пульці чемпіонату України 1972 року серед КФК наша команда посіла друге місце, а ще через рік у цьому ж турнірі стрияни посіли четверте місце. Поряд з місцевими футболістами: Михайлом Даниляком, Іваном Пакошем, Анатолієм Тихоновичем, Ярославом Паньківим, Юрієм Дубровним, Ігорем Данилківим, Олексієм Кухаром, Юрієм Мельниченком, Михайлом Нікітіним, Ігорем Кухом виступали такі відомі футболісти, майстри спорту як ексгравець київського «Динамо» Роман Журавський, ексгравці львівських «Карпат» Янош Габовда і Володимир Валіонта, а також Олексій Кучинський, Василь Сальва, Іван Зубач, Анатолій Недашківський, Георгій Березовський, Юрій Дячук-Ставицький, Георгій Сирбу, Олександр Войцехович, Віктор Кошицький, Віктор Огородніков, Зенон Полянський, Юрій Надала, Олександр Горловий, Володимир Раєвський, Євген Масон, Мирон Незнайко, Роман Веклик та інші.
-А чи пригадуєте, коли відбувся перший випуск Ваших вихованців і хто з цих вихованців став відомим футболістом?
Я вів групи футболістів з 1953 і до 1960 років народження сам. З групи 1953 року до мене на футбол ходив Володимир Даниляк, молодший брат Михайла Даниляка. До речі Володимир Даниляк згодом почав серйозно займатися мотоболом і став відомим українським мотоболістом, майстром спорту міжнародного класу України з мотоболу. А з групи 1954 року народження до мене на футбол ходили: Юрій Дубровний, Ігор Дергало, Ігор Калита, Володимир Стрельбецький, Віктор Прилуцький. Троє з них – Юрій Дубровний, Ігор Калита та Віктор Прилуцький виступали в командах майстрів.
-З 1992 по 1994 рр. Ви входили до тренерського штабу ФК «Скала» Стрий, яка виступала у чемпіонатах України серед команд I ліги? Який матч за цей період Вам запам’ятався найбільше?
Без сумніву, це кубковий двобій 1/8 фіналу зі славнозвісними київськими динамівцями, де стрийська «Скала» за сумою двох матчів лише у додатковий час поступилася киянам. Про цей матч дуже багато говорили та писала наша преса. І саме після цих матчів декілька наших гравців опинилися у складі вищолігових львівських «Карпат». А Василь Кардаш після Львова виступав за «Динамо» Київ та національну команду України.
-А чи пригадуєте якісь курйозні випадки пов’язані з футболом?
До курйозних моментів можу хіба що віднести, те, що декілька разів ми забували ігрову форму і мені доводилося летіти літаком до Львова, забирати форму і знову літаком летіти на гру.
-Ви є першим тренером п’яти майстрів спорту: Юрія Дубровного, Костянтина Антоненка, Олега Бенька, Анатолія Петрика та Ігоря Мачогана. Чи було помітно, що згодом кожен з них буде виступати у команді майстрів?
Як правило футболіст розкривається у більш зрілому віці. Наприклад, Юрій Дубровний, навчаючись у 10 класі вже пристойно виступав за стрийський «Авангард». Костянтин Антоненко у двадцять років був залучений у дрогобицькому «Торпедо», а згодом – за львівські «Карпати» та «СКА-Карпати». Олег Бенько та Анатолій Петрик відмінно проявили себе у львівському спортінтернаті, де їх тренував Володимир Данилюк. Що стосується Ігоря Мачогана, то він добре себе зарекомендував у першоліговій стрийській «Скалі». Усі вони у свій час гідно виступали за команди майстрів і отримали визнання.
-Ваш вихованець Олег Бенько у 1988 році в складі молодіжної збірної срср став чемпіоном Європи. І Ви як його перший тренер повинні були отримати звання «Заслужений тренер України». Що ж сталося?
Це цікава історія. На той час спортивне звання – «Заслужений тренер України» присвоювали у москві. І саме в москві у мене були два знайомих старших тренери з футболу, з якими я часто перетинався на різноманітних юнацьких турнірах. Саме вони мені сказали, що документи подані на присвоєння звання заслужений тренер України у мене в порядку і ніяких затримок з присвоєнням звання не буде. Але за декілька тижнів срср розпадається. Усі республіки, які входили до складу срср стають окремими країнами, в тому числі й наша Україна. Я декілька разів телефонував тим старшим тренерам, але не отримав від них ніякої відповіді. Я до цього часу не знаю куди поділися мої документи, які мені так і не повернули.
-А чи брали участь Ваші вихованці в міжнародних турнірах?
Мені чомусь запам’ятався міжнародний турнір у болгарському місті Варна. У той час у Львові проходив фінал всесоюзного турніру «Шкіряний м’яч». І команду Львівської області представляли мої вихованці 1960 року народження. Ми добре виступили, нас нагородили командною путівкою у Варну. Керівником нашої делегації був заслужений майстер спорту срср з футболу Михайло Павлович Сушков з москви. Мої хлопці поєднували футбол з відпочинком.
-За 55 років Вашої тренерської діяльності які випускники були найуспішнішими?
Важко сказати. За ті п’ять з половиною десятків років через мене пройшло більше тисячі футболістів, які своєю грою принесли славу стрийському футболу. У мене були сильні групи 1954 року народження, про яких я вже згадував, а також: 1955 р.н. – Володимир Ратовський, Анатолій Голуб, 1956 р.н. – Василь Маринець, Олександр Возний, Орест Супрун, Олександр Расляєв, 1957 р.н. – Святослав Дідун, Дмитро Петрухін, Юрій Аюпов, Сергій Углінський, Ігор Піцур, Володимир Воробець, Мирон Черепущак. Степан Кісера, Володимир Іванов, Степан Маринець, Орест Лужецький, Ігор Савіцький, 1958 р.н. – Михайло Сидорик, Зеновій Живка, Василь Берездецький, Богдан Сич, Отар Узарашвілі, Зеновій Багрій, Василь Кухар, Володимир Дубик, Степан Мороз, 1959 р.н. – Костянтин Антоненко, Микола Дмитришин, Роман Герин, Микола Лісовський, Мирон Волянський, Степан Коник, 1960 р.н. – Олег Кудінов, Ігор Смєрдов, Богдан Старик, В’ячеслав Мавров, Роман Мацюпа, Ігор Кіт, Володимир Іванчуков, Олександр та Григорій Волинкіни, Мар’ян Заплатинський, Юрій Супрун, Іван Меньо, Михайло Бандрович, Віктор Пахолік, 1961 р.н. – Роман Латик, Андрій Щербан, Володимир Саварин, Мирослав Петрик, Ярослав Шоп’як, Володимир Годлик, Віктор Кіченок, Юрій Камінський, Юрій Супрун, 1963 р.н. – Артур Бойко, Анатолій Петрик, Володимир Бурій, Іван Марисей, Юрій Єгоров, Володимир Іванців, 1964 р.н. – Олександр Мулиндін, Ярослав Попадинець, 1965 р.н. – Ігор Саварин, Ігор Маринець, Василь Багрич, Володимир Попів, Іван Каліцун, Микола Коркуна, Василь Остапчук, Юрій Стефанишин, 1967 р.н. – Любомир Ковальський, Андрій Зелінський, Ігор Михайлюк, Валерій Шептун, Віктор Шуцман, Ігор Ганяк, Юрій Маркович, Ігор Пульків, Ігор Глинський, Ярослав Пахолик, 1968 р.н. – Олег Бенько, Андрій Дунь, Олег Ленів, Михайло Тижбір, Юрій Молебний, Валерій Касторний, Роман Дутка, 1969 р.н. – Іван Багрич, Валентин Чуркін, Василь Павлів, Ігор Крайняк, Зеновій Ксенюк, Андрій Ортинський, 1970 р.н. – Ігор Мачоган, Василь Сопко, Андрій Куль, Володимир Федорів, Ігор Срогий, Анатолій Гошовський, Микола Полив’яний, Микола Коваль, Юрій Галій, Володимир Макух, Ростислав Бойко, Андрій Сапуга, Любомир Ференц, Володимир Гузій, 1973 р.н. – Руслан Бойко, Василь Бігун, Степан Багрич, Роман Рибчинський, Ростислав Ленів, 1976 р.н. – Михайло Корман, Володимир Сировець, Ігор Федіс, Ігор Андріїв, Ігор Єдинець, Андрій Кобіневич, Андрій Стефанків, Олександр Сенченко, Іван Третьяк, Тарас Дякович, 1978 р.н. – Андрій Кисіль, Ігор Пивовар, 1986 р.н. – Олександр Красносельський, Андрій Малик, Іван Підгородецький, Павло Проців, Роман Карпин, Тарас та Назар Балики, Ярема Дармопук, Дмитро Романський, Олександр Мєдвєдєв, Ігор Батич, Юрій Гошовський, Роман Головатюк, Михайло Вітульський, Дмитро Романовський. І знову ж таки, якщо когось не згадав не ображайтеся. Роки беруть своє.
-Хто з Ваших випускників працює тренером з футболу?
Це – Ігор Калита, Володимир Воробець, Анатолій Петрик, Василь Багрич, Юрій Галій, Олександр Красносельський. У свій час тренером з футболу працював Артур Бойко. Якщо когось призабув, то вибачайте.
-Багато з Ваших випускників живуть у різних куточках України, Європи, Канади та США. Чи телефонують вони інколи до свого першого тренера?
Рідко, але телефонують, в основному Віктор Прилуцький та Ігор Калита. У нас в Стрию є дуже гарна традиція. Протягом багатьох років, кожної суботи ветерани стрийського футболу, серед яких переважна більшість мої вихованці збираються на майданчику зі штучним покриттям, на Стрийському центральному міському стадіоні «Сокіл» і між собою проводять товариську гру, а також вітають один одного з днем народження. Крім того, щороку 1 січня вихованці стрийського футболу різних поколінь збираються на тому ж таки майданчику і також сходяться у товариському герці.
-Протягом багатьох років у Стрию проводився дитячий турнір з футболу «Кубок Володимира Данилюка», на якому Ви завжди були присутні. Яким Вам запам’ятався футболіст львівських «Карпат» Володимир Данилюк?
Займаючись ще в Стрийській ДЮСШ, Володя вже тоді виділявся своєю неординарною грою. А коли він став гравцем львівських «Карпат» то я старався не пропускати офіційні матчі львів’ян. Я завжди вболівав за Володю Данилюка та львівські «Карпати». Ви не уявляєте, що творилося у Львові та Стрию, коли «Карпати» у 1969 році у москві виграли Кубок срср. У тому фінальному матчі йому не вдалося забити м’яча, але його «Карпати» тріумфували. Це було щось неймовірне. Коли я навчався у Львівському інфізі й приїжджав на сесію то завжди зупинявся у нього і ми багато спілкувалися, в тому числі й про його матчі за «Карпати». У нього було феноменальне відчуття м’яча. І тому не дивно, що він є найкращим бомбардиром «Карпат» за всю історію існування команди. Коли він повісив бутси на цвях, то пішов працювати тренером у Львівський спортінтернат, який згодом було перейменовано в училище фізичної культури. За 44 роки тренерства виховав плеяду майстрів спорту, серед яких є стрияни Анатолій Петрик та Олег Бенько. Ми дружили з ним до останніх його днів, як і з Орестом Омеляновичем Пасікою та Зеновієм Степановичем Кизимою. Нехай спочивають з Богом. Вічна їм пам’ять.
-Якими випускниками найбільше гордиться Олексій Кухар?
Коли Юрій Дубровний, Костянтин Антоненко, Анатолій Петрик, Олег Бенько та Ігор Мачоган виступали в командах майстрів, то вболівав за них та їхні команди. Не хочу нікого образити, але я завжди гордився тими випускниками, які досягли футбольних результатів та досягли чогось у житті. А також тими, хто не лапав з неба зірок, але своїми людськими якостями заслужили повагу.
– Олексій Петрович розкажіть про свою сім’ю: дружину Марію, доньку Наталю та внуків?
Зі своєю дружиною я навчався в одному класі Стрийської СШ № 6. Вона також як і я займалася у Стрийській ДЮСШ спершу спортивною акробатикою у Василя Івановича Бекетова, а згодом волейболом у Юрія Андрійовича Брунцвіка. Ми декілька років зустрічалися й у 1970 році одружилися. У 1971 році у нас народилася донька Наталя, яка протягом багатьох років як і її мама займалася волейболом у Юрія Андрійовича Брунцвіка і була лідером волейбольної команди Стрийської ДЮСШ. Вона дуже добре рухалася на майданчику і читала гру. Як тільки наша дівоча волейбольна команда брала участь в чемпіонаті Львівщини та інших турнірах, то першим питанням суперниць було чи приїхала на турнір Наталія Кухар. Донька закінчила філологічний факультет Ужгородського Національного університету, у 1997 році вийшла заміж й переїхала у Німеччину, де живе і до сьогодні, разом з моїми внуками Максиміляном, якому 28 років та Марічкою, якій 14 років. Внук трохи грав у футбол, але серйозно ним не займався. Він мав дуже гарні фізичні дані та швидко бігав. Дуже любить туризм. А Марічка серйозно займається волейболом та кінним спортом.
-Олексій Петрович, що Ви б побажали юним футболістам, які роблять свої перші кроки у футболі?
Бути настирним, працювати над собою і любити футбол. Бо яким би ти талановитим не був, але якщо будеш погано ставитися до занять з футболу, то нічого не вийде. Якщо мрієш стати класним футболістом, то треба присвятити себе повністю футболу.
-Якими рисами має володіти дитячий тренер з футболу?
Найголовніша риса дитячого тренера – любити дітей. Ти можеш бути класним футболістом, закінчити на відмінно ВУЗ, отримати диплом тренера з футболу, але якщо дитячий тренер не любить дітей, то гріш йому ціна. Також не розумію тих дитячих тренерів хто кричить на дітей та нав’язує свій стиль гри, свою агресію, своє бачення футболу дитині: куди бігти, що робити, як бити по м’ячу та інше. Знаю по собі, що переважну частину реплік тренера гравець не почує, а все, що до нього долетить тільки нервуватиме його. Звісно, що дитина не дійде до всього сама, але підказка не повинна заважати прояву його особистих якостей та власних дій на полі. На жаль, у нас з дитячого віку тренери переважно думають не про розвиток гравця, а про результат. А так не має бути.
-Ви чотири роки прожили у Німеччині. Порівняйте життя німецького та українського пенсіонера?
По-перше, не та пенсія, маю на увазі в грошовому еквіваленті. По-друге, у Німеччині якщо помирає пенсіонер, то половину його пенсії отримують найрідніші люди (дружина або діти) до закінчення їх життя. А у нас, зникає пенсія – зникає все. У Німеччині на відміну від України дбають про пенсіонерів. А в Україні більшість пенсіонерів живуть за межею бідності. І влада на жаль про це не думає і не старається щось зробити, щоб покращити життя пенсіонерів. Фактично, у нас між багатими та бідними пенсіонерами – прірва.
-Про що мріє Олексій Кухар?
Напевно як і більшість свідомих українців – про припинення війни в Україні та такий довгоочікуваний мир. Хто б міг подумати що у XXI столітті «старший брат», як росія себе називала, віроломно нападе на нас. Хочу дожити до того часу, коли діти будуть знову приїжджати до своїх батьків, а батьки – до дітей і коли не будуть стріляти та вбивати наших людей. Щиро бажаю, щоб усіх наших Захисників оберігав Господь Бог, а Матір Божа взяла їх під свій покров. Усім нашим загиблим Героям, які віддали своє життя за Незалежну Україну, світла пам’ять та шана!
Інтерв’ю взяв Михайло ОЛІЙНИК. Світлини з архіву Олексія КУХАРА та автора
