{mosimage} Така вже людська вдача: якщо у нашій долі немає проблем, то ми їх самі собі надумуємо. Потім мужньо з ними боремося. Бідкаємося близьким людям на свої негаразди. І тільки коли по тім’ячку вдарить справжня біда, починаємо усвідомлювати, що до цього дня жили щасливим, повним життям, у якому дрібні клопоти існували тільки, як сірий фон для яскравих радісних подій.

Таким поворотним днем у долі Лесі Савченко із села Нежухів став день народження її синочка. Ні, того дня вона ще не знала, які випробування на неї чекають. І вона безмежно раділа появі на світ свого первістка. Безсонні ночі, частий плач дитини сприймала як належне. Та проходили місяці, а немовля і далі залишалося вкрай неспокійним. До цього додалася ще одна проблема: дитинча майже зовсім не розвивалося, не набирало вагу. Місцеві педіатри заспокоювали – переросте, все мине. І Леся покладалася на їх компетентність.

І тільки коли хлопчикові виповнилося рік і вісім місяців, мати почула страшний діагноз – лактоземія, целіакія і синдром Алорса Данлоса. Ця рідкісна хвороба передається генетично. І такий діагноз означає, що дитині абсолютно протипоказана молочна та злакова їжа, яка є не просто алергеном, а отрутою для хворого.

До цього часу Максимка оглядали більше десяти лікарів. Він разом зі своєю мамою побував у всіх лікарнях Львова. І всюди вони чули одне і те ж: переросте. Так тривало доти, поки сім’я Савченко не переїхала проживати у місто Ізюм Харківської області.

На Покрову Леся пішла до місцевого храму, де була чудотворна ікона Святої Матері.  «Я плакала біля ікони і розповідала Святій Діві про свою біду, про хворобу свого синочка», – розповідає згорьована мати. З того часу вона відчула, що отримала всесильного покровителя. Того ж дня у хлопчика стався черговий напад болю.

{mosimage}І педіатр, яка приїхала зі швидкою на виклик, направила хворого на обстеження до Харківської обласної лікарні. І тільки тут професор Єрмолаєв діагностував Максимчика. «Там, на Східній Україні, я нікому й копійки не дала, а тут я пхала кожному в кишеню, – обурюється Леся Савченко.  – Рік і вісім місяців я годувала свого хлопчика тим, що для нього було отрутою – манкою, молочком.

І ніхто мені про це не сказав. А в рік і вісім місяців він важив шість з половиною кілограм. Хіба це не повинно було насторожити наших лікарів? Ви про це обов’язково напишіть, нехай люди знають, чого вартує наш Львів». 

З такими хворобами – лактоземія і целіакія, якщо їх не виявити вчасно, діти живуть не більше року. Максимчик виявився напористим і боровся з недугою самотужки значно довше. Це і врятувало хлопчикові життя.

Через півтора року мати з сином повертаються додому, до Нежухова. Батько, як це часто буває у сім’ях з хворими дітьми, не витримав випробування на любов і терпіння. «Батькові потрібні здорові діти, – філософськи, без розпачу, констатує Леся. – А матір любить будь-яку дитину».

І з цього часу у неї починається нескінченна боротьба не тільки із хворобою сина, а й з фінансовими труднощами. Чергові обстеження Максима у Львові, уже із встановленим у Харкові діагнозом, не приносять нічого, крім додаткових розчарувань у спроможності медицини допомогти хворому. А тому Савченки весною 2010 року подаються до Києва, в ПАГ.

Ця поїздка стала можливою тільки завдяки значній фінансовій допомозі, яку їм надав голова Стрийської районної ради Козак Роман Васильович. Обстеження, яке коштувало десятки тисяч гривень, у цій клініці провели для Максима безкоштовно.

І з того часу почалося лікування поєднане з особливостями харчування, яке швидко перевтілило хлопчика. Зараз Максимчик зовні виглядає на зовсім здорову, добре розвинуту дитину. Він дуже милий, привітний і комунікабельний. Наче ангелятко, яке у свої п’ять рочків вже добре знає, що таке біль і страждання, а тому вміє цінувати найменші радощі життя.

Але для матері зберігати такий його стан вартує багато зусиль і грошей. Адже звичайні продукти для нього є здебільшого непридатними для вживання. Їй доводиться вишукувати антиглютенові харчі, асортимент яких у нашій країні не надто багатий. А тому іноді доводиться замовляти з-за кордону, де на відміну від нашої країни існує мережа магазинів з такою продукцією.

І в європейських країнах, навіть у сусідній Польщі, люди з такими хворобами не відчувають себе обділеними – спеціалізовані магазини пропонують великий асортимент безпечних для їх здоров’я продуктів, навіть кондитерських виробів. «Якось йдемо із сином по вулиці, – розповідає Леся, – а на зустріч – діти, йдуть і їдять вафлі. Мій синочок дивиться і питає: «Мамо, то, напевно, дуже смачно?» Я йому відповідаю: «Так, Максимку, але тобі цього не можна. І знаєте, як боляче?»

Зрозуміло, для того, щоб купляти навіть найнеобхідніші продукти для хворої дитини, потрібні чималі   кошти. Крім того, Максим регулярно приймає необхідні медикаментозні препарати – збалансовані амінокислоти для підтримки організму та спеціальні вітамінізовані суміші. Допомоги чекати ні від кого, Леся Савченко – сирота.

Вона б охоче пішла працювати. Свого часу здобула вищу освіту і є дипломованим вчителем історії та географії. Проте погодилася б і на будь-яку іншу, некваліфіковану роботу. Адже соціальна допомога від держави, яку сім’я отримує, складає 877 гривень – нереально мізерні кошти при таких витратах. Та існує ще одна нездоланна проблема: Максима не приймають у дитсадочок. По-перше, йому протипоказані регламентовані прививки, а по-друге, всі бояться його особливостей харчування.

Леся Василівна намагалася переконати, що сама буде готувати їжу для свого сина.Та вмовити керівництво дитсадка не вдалося.

У відчаї Леся Савченко звернулася по допомогу до народного депутата України Швеця Віктора Дмитровича. І нещодавно у Стрийській приймальні народного обранця вона отримала конверт, у якому містилася значна сума грошей і лист від Віктора Дмитровича. «Знаю, як нелегко сьогодні одній виховувати дитину та прошу Вас прийняти від мене кошти на лікування Вашого сина. Разом з тим розумію, що дана сума не зможе охопити всі необхідні витрати, пов’язані з лікуванням, проте сподіваюсь, що хоча б якоюсь мірою полегшить ситуацію.

При можливості буду намагатися сприяти поліпшенню Вашої ситуації», – запевнив прохачку соратник Юлії Тимошенко. Для Савченко Лесі така допомога означає позбавлення головних проблем на довгий час. Та ще важливішим для неї, сироти, стало усвідомлення того, що вона не покинута у своїй біді напризволяще, що є люди, які вміють дієво співчувати і готові допомогти у скрутний час. Розчулена мати не втрималася від сліз: «Знаєте, я просила його побути Святим Миколаєм для моєї дитини…

Як він мені допоміг! Держава про таких, як ми, зовсім не дбає. Вчора я провела цілий день у Львівській обласній раді, разом із сином. Просила, благала тих депутатів  – почуйте нас, уявіть себе на нашому місці, згляньтеся! Але… нікому до нас немає діла. А Швець нам стільки допоміг! Передайте йому велику материнську подяку!».

Радіємо разом із Савченко Лесею та її ангелятком-Максимком. У переддень Великодніх свят вони отримали бажаний подарунок. Тепер, можливо, і для свого синочка Леся Василівна умудриться приготувати якусь особливу пасочку, яку він зможе посвятити і з насолодою з’їсти.

Лілія ЦАЛИН