НЕЩОДАВНО У СТРИЮ ВІДБУВСЯ ЛІТЕРАТУРНО-ТЕАТРАЛЬНИЙ МУЗИЧНИЙ ВЕЧІР ВЕТЕРАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, МУЗИКИ, МИСТЕЦТВА, СИРУ ТА ЩИРИХ ІСТОРІЙ НА ЯКОМУ ОДНІЄЮ З ПОЧЕСНИХ ГОСТЕЙ БУЛА ВІДОМА УКРАЇНСЬКА АКТОРКА ТЕАТРУ ТА КІНО, ТЕЛЕВЕДУЧА ТА ГРОМАДСЬКА ДІЯЧКА РИММА ЗЮБІНА, ЯКА ЛЮБ’ЯЗНО ПОДІЛИЛАСЯ СВОЇМИ ДУМКАМИ ПРО СТРИЙСЬКИЙ ВЕТЕРАНСЬКИЙ АМАТОРСЬКИЙ ТЕАТР «ВИДИВО» В ІНТЕРВ’Ю НАШОМУ ВИДАННЮ FORTUNA.

– З чого почалася ваша творча співпраця з театром «Видиво»?

– Пані Галина написала мені в Instagram, де я, чесно кажучи, буваю дуже рідко, бо основна моя сторінка у Facebook, і туди просто дублюється контент. І от я випадково зайшла і побачила запрошення на прем’єру. Мені написали, що театр «Видиво», створений у Будинку воїна у Стрию, і це волонтерська ініціатива, своєрідна арттерапія, і що акторами є родини військових, у кожного з яких своя непроста історія. Звісно, я не змогла залишитися осторонь і приїхала.

– Це було ваше перше знайомство з театром?

– Так, саме тоді ми й познайомилися. Я приїхала на прем’єру і навіть забула попередити, щоб не купували квіти, бо це зайві витрати, які краще спрямувати на донати. Але мене зустріли так тепло, що я навіть не знаю, чи всіх акторів так зустрічають. Я подивилася виставу і бачила, як усі хвилюються. Тому одразу сказала: у залі немає жодної людини, яка знає, як «має бути правильно». Тому все, що відбувається на сцені, вже є правильним. Я завжди підтримую людей, які долають страх і виходять на сцену.

– Як склалася подальша співпраця?

– Згодом мене запросили в журі театрального фестивалю аматорських театрів у Хмельницькому. Я розіслала запрошення знайомим колективам, і серед них був театр «Видиво». Попри складні умови – атаки, мороз, перебої – вони приїхали. І я хочу підкреслити: жодних особистих домовленостей чи впливу не було. Я працювала там безплатно, і рішення було чесним. Їхня вистава справді була найкращою, тому вони й отримали нагороду.

– Як з’явилася ідея вашої участі в сьогоднішній події?

– Це сталося доволі несподівано. Пані Галина приїхала до Театру Заньковецької у Львові, де я працюю, на вечорниці. Там відбувався благодійний аукціон, і я виставила як лот каву зі мною. Люди почали торгуватися, і в результаті кілька людей придбали цей лот. Серед них була і пані Галина. Вона сказала: ми не можемо платити гонорари, але запрошуємо вас на цю каву. І так ми домовилися про зустріч.

– Ви планували бути лише гостею заходу?

– Спочатку я думала, що це буде камерний вечір, де я просто щось читатиму. Але згодом зрозуміла, що всі хочуть долучитися, і це вже стала спільна подія. Тому сьогодні я тут не як запрошена зірка, а як одна з учасниць театру.

– Що для вас означає така співпраця?

– Насправді це більше про підтримку. Якщо я десь бачу можливості для навчання – курси, майстер-класи – я одразу надсилаю їх пані Галині. Бо дуже поважаю людей, які творять, а не руйнують. Це складна робота. Є режисери, які все життя успішні, а потім втрачають актуальність. Театр дуже мінливий. Але я бачила, як саме аматорський театр змінює людей. Професійний – не завжди, а от аматорський має цю силу трансформації.

Розмову вела Василина ХАРИК