Знаю, що найважче плисти проти течії, тим паче – проти задурманено-патріотичної. Хоч, правду кажучи, не вірю, що «професійні патріоти» зі середовища Віктора Ющенка, які ведуть шалену аґітацію за нього (читати: проти Юлії Тимошенко – на користь В. Януковича), діють виключно з патріотичних міркувань.

Думаю, вони галасують задля місця біля владного корита, шелесту «зелених» та інших матеріальних благ. Ну, не може галицький інтеліґент – принциповий, чесний і національно свідомий – аж настільки не орієнтуватися в політичній ситуації України, щоб прокладати дорогу до влади донецьким бандюкам, ще страшніше – підкладати міну сповільненої дії під вимріяну багатьма поколіннями Українську державу.

Саме про це мені б хотілося поговорити з читачами, а радше поділитися моїми спогадами. Отже перенесемося в осінь 1999 року. Тоді після чотирьох років розлуки з Батьківщиною я навідалася до рідного Стрия, потрапивши у вир політичного життя.

Пригадаю, що перед Україною заблисли добрі переміни: «канівська четвірка» у складі Є. Марчука, О. Мороза, О. Ткаченка, В. Олійника. Тоді в України з`явився унікальний шанс: обрати президентом українського державника, людину честі й обов`язку, колишнього голову Служби безпеки України Євгена Марчука.

Тільки він міг перемогти у виборчому двобою Л. Кучму, а опісля в короткі терміни навести лад у країні. Однак не судилося ні Україні, ні Є. Марчукові.

Тодішнє нерозуміння політичного моменту національно-демократичним проводом, не виключено, й поголовне їхнє продажництво, призвело до фатальних наслідків: Україна надовго перекреслила своє майбутнє.

Як наслідок, досі перебуває в смертельних обіймах Москви, тупцюючи на європейському узбіччі. А вже через п’ятирічне правління В. Ющенка доведена до піку корумпованості та свавілля чиновників, тотального беззаконня тощо.

Особисто мене вражала лицемірна позиція галицьких політиків: вони настільки збаламутили виборців, що навіть перед першим туром виборів-1999 багато з них голосували за одіозного Л. Кучму.

Відомо, що цей горе-Президент не гребував нічим задля власного збагачення, використовував теж масштабні фальсифікації. До слова, вирішальним для нього став «підрахунок» голосів у густонаселеній Донеччині, який «блискуче» провів тодішній голова Донецької держадміністрації В. Янукович.

Згодом ці шахрайські здібності «гідно» оцінив Л. Кучма, призначивши його Прем`єр-Міністром України. Так розпочинався карколомний злет до найвищих державних вершин нещодавнього кримінального авторитета «Хама». Нині, зокрема, за підтримки галичан, очманілих від патріотичної риторики нікчемних вождиків, цей донецький «пахан» може стати Президентом України.

Думаю, комусь уже нетерпеливиться: а де ж шпигунські пристрасті? Ось вони. На багатолюдному мітинґу в моєму рідному Стрию (організатор – один із відламів Руху) я, колишній активний член Української Гельсінської Спілки, попросила про слово.

Хотілося донести правду про Є. Марчука, якого тут безпощадно шельмували. Мені влаштували допит, за кого аґітуватиму.

Не отримавши відповіді, привселюдно затаврували мене «аґентом КДБ» та ще й спробували побити (Цим політичним повіям було відомо, що СБУ підпорядкована Л. Кучмі). Ось як так званий провід вміло маніпулював і далі маніпулює почуттями галицьких патріотів!

Щось подібне трапилося зі мною і у злощасному 2006 році. Після парламентських виборів, на яких я була міжнародним журналістом, по дорозі до Києва довелося перебувати в купе з пихатими й багатенькими тернопольцями.

Вони, члени політради «Нашої України», їхали на «чорну раду», щоб укладати «ширку» з Партією реґіонів. Принагідно скажу, що задумові «ширки» передували Меморандум і Універсал В. Ющенка, якими ставленик помаранчевого Майдану дотоптував у багнюку мрії й сподівання найбільших патріотів України.

Утім, мені вдалося зав’язати розмову з моїми супутниками. Розказала дещо про себе. Поцікавилася можливостями створення коаліції «Нашої України» з ПРУ; зіронізувала, що вони, правоцентристи, почуватимуться дуже комфортно в компанії донецьких бандюків.

І тут їх – супердоглянуту дамочку й закоханого нарциса – понесло. Мене назвали «американською шпигункою», яку з іншими відморозками-новоімміґрантами на гарматний вистріл не можна допускати до України. Із відповіддю не забарилася. Підтвердила, що завербована спецслужбами США, Канади, Німеччини, Японії й т.д.

І ще: за роботу за зруйнування Української держави звідусіль отримую шалені гроші. Натомість запитала: «А хто вам, задекларовані патріоти, платить за знищення власної Батьківщини?!»

На жаль, ті ж самі «штатні» запроданці знову осідлали гребінь політичної істерії, щоб уже вкотре не допустити до позитивних зрушень в Україні. Ще страшніше: задля продовження політичного життя В. Ющенка прагнуть утвердити в Україні довічну владу донецького «блатняка».

Зупинімся, галичани, поки ще не пізно! Станьмо всі як один на захист нашої Батьківщини! Не даймо наше старовинне й славне місто Лева на поталу донецьким браткам! Вихід є: у двох турах виборів-2010 проголосувати за перспективного кандидата в Президенти Юлію Тимошенко.

Марта ОНУФРІВ (Торонто, Канада),
журналіст