Недарма кажуть, що вибори, як і шлюб, рідко бувають абсолютно успішними. У пересічних громадян слово «вибори» асоціюється насамперед із потоком нелогічних обіцянок, імітацією активної діяльності кандидатів і цілою армією тих, хто бажає влади.

Усе це давно перестало дивувати чи особливо бентежити громадянина-трударя, адже для нього вибори – це найперше щирі сподівання на реальні позитивні зміни. Однак життя вимагає від нас, пересічних, активної участі у ньому ж. Отож дату місцевих виборів визначено, правила гри окреслено також. Тому політичні сили знаходяться в низькому старті.

Фактично місцеві вибори 2010 року є репетицією парламентських перегонів, що пройдуть, очевидно, восени 2012. Тож проведення цьогорічних місцевих виборів стане переломним моментом поступу у розвитку більшості місцевих громад, або ж відсутності такого взагалі.

Які люди сформують новий склад місцевих рад? Наскільки ефективними та здатними до прийняття раціональних рішень виявляться новообрані місцеві ради та їх виконавчі органи у порівняні з попередніми? Наскільки громадськість зможе впливати на прийняття рішень новою владою на усіх рівнях? Відповіді на ці та багато інших питань отримаємо лише з часом.

Підготовка до виборів відверто ще не виявляється на вулицях Дрогобича, та вже кипить робота в партійних офісах, і головних претендентів очолити наше древнє місто фактично (хай не офіційно), але озвучено.

На жаль, ніяких сенсацій! Усе закономірно до банальності, усі саме ті, хто і хотів бути у переліку бажаючих вершити долю Дрогобича наступних п’ять літ. От тільки як пересічному дрогобичанину вирізнити, хто є ким, як не помилитися у власному виборі, вирізнити фальшиві гасла і брехливі обіцянки, адже відповідальність за обрання справжнього господаря міста дуже висока. А помилка може виявитися фатальною для дрогобичан. Невже Дрогобич знову матиме «вибір без вибору»?

Невже знову до влади у місті прийдуть випадкові люди без команди фахівців, без системного бачення розвитку Дрогобича? Для багатьох політичних сил вибори – це лобіювання вузькопартійних інтересів, прагнення влади як мети, а потреби громади їх ніколи не хвилювали і не хвилюватимуть, бо для таких обраних – «електорат» є лише засобом реалізації і досягнення їх брудних політичних планів.

Найімовірнішими кандидатами на посаду голови міста Дрогобича сьогодні називають Михайла Ваврина, Олексія Радзієвського, які фактично представляють протилежні політичні табори і, зрозуміло, виявляють полярні політичні інтереси й різні особисті мотивації у цих перегонах.

Нікого не здивує і прізвище Миколи Гука. Сила звички величатися головою міста, віддавати суперечливі, але переконливі накази, звичайно, переможе. Мабуть ми знову почуємо, як «важко» було йому працювати і як перешкоджали виконувати свою безпосередню роботу «таємні вороги» чи лихо-депутати. Серед імовірних кандидатів можна також назвати і «нашоукраїнця» Богдана Іванціва.

Нічого нового не запропонують й інші  кандидати у формах чи засобах впливу на громаду. Виступи і гасла типу «виконаю», «залучу інвестиції», «створю нові можливості» будуть відверто агітаційними, причому левова частка їх зусиль витрачатиметься не на пропаганду власної програми чи плану розвитку міста, а на брудну дискредитацію опонентів.

А от Петро Суда, перший заступник міського голови Дрогобича щодо участі у передвиборчому марафоні на посаду мера Дрогобича мовчить. І, гадаю не випадково. Суда завжди вмів розмежовувати політику і суто господарські питання. Як ніхто інший, він добре розуміє, що новий міський голова, хто б ним не став, отримає дуже важкий спадок проблем.

Очевидно, його мовчанка є і наслідком професійного усвідомлення, що бути мером – це насамперед давати раду з Дрогобичем у наступних роках, а це велика відповідальність для керівника, людини слова і гідності. А що більше людина усвідомлює рівень особистої відповідальності, то менше прагне влади. Це давня істина.

Сьогодні виборець цілком інший, більш свідомий, і вміє розрізняти передвиборчу агітацію й реальну роботу людей у владі. А тому шкода, що Петро Суда, який дієво переймається питаннями життєдіяльності міста, знає усі болючі точки місцевої господарки поки не озвучує намірів. Пересічному мешканцеві байдуже, яка політична сила вивозитиме сміття, ремонтуватиме дороги, вчасно виплачуватиме зарплатню чи подаватиме якісну питну воду.

Головне – щоб сміття вивозилося, дорогами можна було проїхати, люди отримували своє зароблене і з кранів текла життєдайна вода. Щоб за цим складним механізмом стояла людина порядку, стояла команда, яка б несла спільну відповідальність за довіру громади і розвиток міста загалом. Адже саме Петро Суда категорично виступив проти неправомірної і незаконної приватизації об’єктів комунальної власності.

Дрогобичани пам’ятають і те, як оперативно перший заступник вирішив свого часу проблему сміття у місті, коли Дрогобич «потопав» у бруді. Тоді було укладено угоду із Броницькою сільською радою про виділення Дрогобичу додаткової земельної ділянки для розширення сміттєзвалища.

А питання про налагодження дієвої співпраці між місцевими підприємствами і підприємцями, особливо в період кризи, а відтак  – реальне наповнення місцевого бюджету і можливість дрогобичанам працювати й отримувати за свою працю – теж піднімалося паном Петром. Тому шкода було б, якби плоди праці сумлінних пожирали трутні.

Отож, дрогобичани, тримаймося! Готуймося до революційних обіцянок, «щирого» биття в груди, оповідей про існуючих і неіснуючих примар-ворогів і друзів громади Дрогобича. А тим часом на посаду мера балотуються давні добре нам знайомі хлопці. Цікаво, чи з новими обіцянками?

Олексій МАРКІВ, житель м.Дрогобича