«Українська вишивка має свій характер, стиль, художню мову», —

{mosimage}Так вважають у Стрийському клубі вишивальниць
«Ниточка за голкою біжить, доганяє, і стібки всю дорогу, мов трава вкриває» – ці рядки вірша стрийської поетеси Теодори Савчинської-Латик цілком могли б стати характеристикою для кожної з членкинь, відомого далеко за межами Львівщини, клубу вишивальниць, що діє при літературно-мистецькому об’єднанні «Хвилі Стрия». Кожної третьої суботи місяця сходяться вони до Будинку працівників освіти, де й проводять свої засідання.

Сьогодні головує у клубі вишивальниць член Національної спілки майстрів
України, майстер народного мистецтва України, вчитель трудового навчання
вищої категорії Ольга Савчин. Загалом, спілка налічує 22 учасниці.

Усі
жінки різного віку, професій та об’єднує їх щира любов до України і
вишивки, що вже давно у світі стала словом-синонімом до нашої держави.
Найповажнішій вишивальниці Богдані Сандович — 92 роки, а наймолодшою
майстринею є 10-річна Марічка Савчин.

Розпочинається засідання з
молитви. Потім кожен виймає свої нові роботи чи завершує початі,
діляться новинами, обговорюють різні теми, згадують минуле. Є у
вишивальниць і свої традиції. Наприклад, щороку у день християнського
свята св. Княгині Ольги зібрання проходять у Стрийському музеї відомої в
Галичині діячки Ольги Бачинської, яка, у свій час, теж навчала дівчат
шити, вишивати і мала величезну колекцію українських узорів. Влаштовують
виставки вишиваних робіт, які називають з «Бабусиної скрині».

До речі, у
цьому музеї є діюча вітрина, де всі членкині представляють свої
найкращі роботи. Ще за радянських часів, раз  на місяць, на 2 дні їздили
до Львівського Етнографічного музею, де відвідували заняття у
професійних майстринь, щоб потім свої знання втілювати на полотні та
ділитися ними з іншими вишивальницями-аматорками.

Беруть активну участь,
а не рідко й самі ініціюють загальноміські заходи чи проводять свята,
приурочені до різних дат, у більш камерній обстановці. Усього й не
перелічиш за майже півстолітню історію організації.
«Котре шиття
хрестиками, а котре – низинка, а ось котре від матері – рідна материнка»
– а цей поетичний рядок присвятимо засновниці й душі товариства,
неперевершеній майстрині, унікальній жінці, етнографу, знавцю вишивки
усіх регіонів України  — Ірині Ольшанській.

У 1964 році з її ініціативи в
Стрию було створено клуб інтелігентних, ерудованих жінок, яких
об’єднувала  любов до української народної вишивки. З надзвичайною
теплотою згадують нині покійну пані Ірину всі учасниці спілки.

Її рід
мав священиче коріння. Завдяки опіці митрополита Андрея Шептицького,
навчалася у гімназії СС Василіянок. Брала активну участь у  Пласті,
Жіночому українському спортивному клубі (ЖУСК). Крім клубу вишивальниць,
два роки очолювала з 1990 року  відновлений «Союз Українок»  у Стрию.

Досліджувала еволюцію орнаментальних мотивів української вишивки,
зокрема, елементів «сонечко», «журавлики», «летячий». Заслужений майстер
народної творчості. Ірина Ольшанська,  пропагуючи українську вишивку в
радянські часи, спонукала усвідомлювати себе українцями в етнічному
розумінні.

Вона була берегинею душі українського народу. Учасниця
численних виставок народної творчості. Її твори зберігаються у Музеї 
етнографії та народного промислу (м. Львів), у Меморіальному музеї І.
Франка (с. Нагуєвичі), Музеї українського мистецтва в Аделаїді (Південна
Австралія) та багатьох інших. Вчителювала у різних школах Стрия (в
Стрию, до речі, проживала з 1945 року). Її серце перестало битися у 1997
році.
Поруч з Іриною Ольшанською були й залишаються жінки, які
знали справжню вартість вишивки і самі прекрасно вишивають. Їх імена
увійдуть в історію Стрия. Ось імена деяких із них: Ольга Курилас,  Ольга
Заяць, Любов Камінська, Ярослава Швед, Любов Турканик, Ірина Онуфрів,
Анна Микласевич, Єфрозина Тенюх, Стефанія Капало, Ольга Крочак, Оксана
Дяк, Наталія Годіс, Надія Чабан, Софія Середницька, Оксана Кравець,
Марія Зубрицька, Ярослава Дубицька, Ольга Савчин, Зеновія Корман, Софія
Лесів, Ольга Діжак, Марта Кізима, Володимира Заплатинська, Марія
Корінець, Віра Нагірна, Анна Романів…
З перших днів заснування клубу
вишивальниць, поруч з пані Ольшанською була Любов Камінська, нині ще й
почесний голова «Союзу Українок», відома на Стрийщині громадська діячка.
Пані Люба розповідає, що на початках вони збиралися в домі родини
Петришак. Символічним «вхідним квитком» були вишивані речі: серветка,
рушник чи сорочка. Ірина Ольшанська була дуже скрупульозною в питаннях
вишивки, сама намагалася робити все бездоганно й колег своїх навчала
індивідуальності, творчому підходу до найпростіших здавалося б робіт.

За
взірці брали орнаменти з  журналу «Нова хата» з яким співпрацювала ще
Ольга Бачинська, яка до речі організувала у Відні в 1916 р. виставку
української народної вишивки. Цікавий той факт, що сам Іван Франко у
1905 р. провів експедицію Бойківщиною, досліджуючи взірці народної
вишивки, підкреслюючи символіку узорів та їх красу.

Про це та чимало
інших тем, про які не можна було у той час говорити вголос, майстрині
обговорювали під час зустрічей та намагалися доносити до широкого
загалу. Та деколи й слів не потрібно було, просто вишивали, співали
тихенько чи молилися кожна про себе, тим самим створюючи власними руками
святині й реліквії, вишиванки, які є душею народу, мають величезний
магнетизм й несуть енергетику рук майстрині, тому завжди їх творили з
любов’ю. У самої пані Камінської в колекції понад десяток власноручно
вишитих сорочок.

Бідкається, що зараз політики експлуатують вишиванку, а
носити її має право тільки щирий українець, який заслужив це своїми
справами. «Вишивка – це документ та ідентифікація української нації» –
переконана Любов Камінська.
Розмову нашу продовжила Віра Нагірна —
саме їй жінки довірили (після Ірини Ольшанської) очолити клуб
вишивальниць. Пані Віра розповідає, що не уявляє свого життя без
вишивки, хоча не є професіоналом у цій справі, а більше інтуїтивно
відчуває кольори, орнаменти. Надзвичайно пишається тим, що мала змогу
опанувати таємниці вишивки від пані Ольшанської, яку вважає еталоном
вишивальниці.

Незабутньою була участь у 2007 році в акції «Рушник
єдності», коли в студії Львівського телебачення, разом з Оксаною Дяк та
Любою Камінською, представляли Стрий й демонстрували свою майстерність
усьому світові. Вважає, що великою заслугою того, що клуб «пережив» всі
перипетії зміни влади – є у відданості своїй справі окремих людей.

Серед
них, до речі великий поціновував вишиваних сорочок,  поет та
письменник, громадський діяч, депутат Верховної ради України першого
демократичного скликання, засновник літературно-мистецького об’єднання
«Хвилі Стрия», яке взяло під своє крило вишивальниць — Віктор Романюк. У
його гардеробі близько 20 сорочок, які раніше вишивала нині покійна
майстриня Ольга Заяць, а зараз — Марта Галан.

Крім вишивки, у клубі
плекають ткацтво, ґердани й інші споріднені ремесла. Загалом, переконана
пані Віра, кожна річ має бути індивідуальна, продуманий візерунок,
враховано мотиви місцевості, з якої він походить, матеріал яким
виконують, колір ниток, відповідна техніка. Бо свої думки вишивальниця
викладає на тканині, як поет на папері.
{mosimage}«Коли ж нитка за голкою
полотно засіє, Вишиванка, мов співанка, красою замріє» — це вже про
нинішню очільницю клубу вишивальниць Ольгу Савчин, яку до  товариства ще
дитиною в 1970 році привела з собою мама. Жінка формувала свої
естетичні смаки та вподобання під впливом почутого і побаченого на
засіданнях клубу вишивальниць і вважає себе гідною ученицею школи пані
Ольшанської.

На даний час Ольга Савчин досліджує архівні матеріали
видання «Нова хата», щоб видати книжку зі схемами старовинних вишиваних
візерунків майстринь того часу. Активно пропагує мистецтво вишивки серед
молоді, викладаючи у гімназії трудове навчання, відкривши школу
шляхетних українок. Її мрія – повернути вишивку в побут.

Для цього
розробила свою авторську програму й втілила в життя проект «Виший,
дівчино, сорочку». А ще до 50-річчя клубу вишивальниці хочуть створити
літопис зі спогадами від кожної з учасниць, з розповідями про себе та
інших майстринь. «Будемо повертатися до практичних занять, як було
раніше, при пані Ольшанській», – каже Ольга Савчин.

– «Щоб дійсно
відроджувати цілі пласти неоціненних творчих надбань. У цієї жінки була
надзвичайно красива душа, розум і любов до людей, бажання навчити,
порадити, підказати. Найціннішими взірцями рушника її життя, які
залишила вона для нас – є висока вихованість, надзвичайна
інтелігентність, вміння вислухати, порадити й розрадити». Тож вчитися є
чому!

Стрияни отримали у спадок чудові музейні експонати, серед них –
рушники, вишиті на домотканому полотні нитками, пофарбованими
натуральними барвниками, але, до сьогодні, вони не втратили ні кольору,
ні позитивної енергетики. «Пам’ятаймо: в розмаїтті української вишивки,
здавна визнаної, бойківська вишивка має свій характер, стиль, свою
художню мову. Сумно, що тепер призабуту чи може не повністю вивчену»,
зазначала Ірина Ольшанська. Тому нове покоління клубу вишивальниць не
має права зупинятися на досягнутому.