Василь Шкляр — автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів

      Щоб наш читав уявив собі масштабність заходу, назву імена письменників, які прийняли запрошення та приїхали до Стрия, а також перелічу видавництва, які були представлені. На столиках у фойє Народного дому на першому та другому поверсі  можна було ознайомитися з новинками видавництв: «Аверс», «Апріорі», «Коло», «Карпатська вежа», «Піраміда», «Тріада», «Старий Лев», «Каменяр», «Урбіно», «Ключі», гуртівні «Книжкові джерела», «Місіонер», «Ліра», видавництв Тетяни Фролової, «БАК», «Грані-Т», «Богдан», « Дуліби».
  

  {mosimage}  У великому та малому залах Народного дому пройшли
презентації книг, зокрема приурочені до  70-річчя УПА таких авторів:
Ярослава Сватко, Василя Гуменюка, Миколи Посівнича, Марії Прокопець,
Тетяни Байди, Віри Король (дочка «Роберта»), Соломії Онуфрів, Дарії
Малярчин-Шпиталь (друкарка ГОСП), Богдана Сидорака, Теодозії Зарівни,
Лесі Романчук; авторів видавниництва «Піраміда»: Ігоря Калинеця, Романа
Іваничука, Андрія Содомора, Ніни Бічуя, Василя Габора; авторів
видавництва «Апріорі»: Романа Горака, Ярослава Гнатіва, Леонтія
Войтовича, а також Мирослава Дочиненця, Володимира Лиса, Надії Гуменюк
та багатьох інших.      

     Були й заходи на толоці для дітей. Зокрема: «Пізнаємо світ разом» – Зеновій Филипчук, Надія Черкес;    «Кольоровинки» – Вікторія Ковальчук, Дарія Іваницька, Лариса Ніцой; «Великі приятелі маленьких читачів» – Марія Людкевич та Тетяна Фролова; «Диво намистинки» – Галина Малик та Олесь Дяк.
     Пройшли читацькі обговорення:    видавництво «Коло» –  Любов Проць, Михайло Шалата, Левко Скоп, Татяна Думан, Роман Пастух,   Людмила Когут, Христина Лукащук, Ніка Нікалео,  Оксана Лозова, Наталя Трохим, Ганна Медвідь, Людмила Когут,   Надія Мориквас, Володимир Хрущак, Володимир Пішко,  Марія Дзюба, Вікторія Андрусів; презентація видавництва «Урбіно».
      Найбільшу кількість вдячних читачів і тих, хто вагався: читати чи не читати, зібрали у залі Роман Коваль з презентацією книги «Іван Ремболович» та Василь Шкляр з українським бестселлером «Залишинець. Чорний ворон».
         {mosimage}  Роман Коваль – письменник, публіцист, історик, документаліст. Лікар за фахом, уродженець донеччини, Роман Коваль уособлює найкращі риси справжнього українського патріота, приклад якого варто наслідувати усім. Об’єктом його досліджень є, головним чином, персонажі-борці за нашу незалежність першої половини ХХ-го століття. Ініціатор і творець історичного клубу «Холодний Яр», який на повний голос заявив про себе дослідженням «Отамани гайдамацького краю» ще у 90-х роках, де виклав науково вивірені біографії ватажків – повстанців Придніпров’я доби УНР та періоду після її падіння. Книги Романа Коваля читаються як романи, але це по-суті історичні праці, де факти, якими б гіркими вони не були, ніколи не перекручуються ради «вибілювання» біографії персонажів на догоду кон’юнктурі. Цитуючи свій новий роман та жартуючи час від часу, Роман Коваль просто закохав у себе стриян. Свою естафету на сцені він передав лауреату Шевченківської премії Василю Шкляру, який розповів, що є приятелем Романа Коваля і без його досліджень «Чорний ворон», мабуть, не мав би такого успіху, адже на базі його документальних досліджень  Шкляр «вистраждав»  вже суто художній роман, що розійшовся небаченим, для часів незалежності, тиражем і відзначений народною Шевченківською премією.
     {mosimage} Народився Василь Шкляр у 1951 році. Автор кільканадцяти книжок прози, лауреат багатьох літературних премій. Твори Василя Шкляра перекладено багатьма мовами світу – від шведської до івриту, від вірменської до болгарської. На сцену Народного дому письменник виходив неквапно, попросив під час виступу не швендяти, а зустріч почав зі слів «Слава Україні!». Мова його барвиста, емоційна. Цитуючи уривки з роману «Залишинець. Чорний ворон», продемонстрував неабиякі декламаторські здібності. Низький і пронизливий голос Василя Шкляра вивертав душу  слухача, мурахи бігли по шкірі від кожного влучного слова з роману.
      Діалог з читачами теж вийшов емоційним і цікавим. Стрияни запитували про ймовірну екранізацію книги, чи буде продовження, кого б взяв на головну роль тощо. На що письменник дав чіткі відповіді, що серіалів не пише, актора треба буде шукати по провінційних театрах і він вірить, що такий хлопець є — головне знайти режисера, який би «горів» ідеєю і справою всього життя вважав майбутній фільм. Один зі стриян запропонував самому авторові зіграти головного героя, на що Шкляр, усміхаючись, відповів: «Хіба двадцять років тому я б це міг зіграти».
       Цікавим було запитання: «Як зрозуміти вашу фразу: «Краще взяти у руки бюлетень, ніж зброю». Ви вірите, що бюлетенем можна щось змінити?».    Відповідь була однозначною: «Так,  зараз інші методи боротьби». Згадавши слова Міхновського, він сказав: «Нація, яка не встигне визволити себе до настання демократії, практично, шансів не матиме. Якщо твою землю заселили чужинці, то важко боротися. Бюлетенем реально ми можемо змінити дійсність. Головне – не пускати у своє серце зневіру, треба йти на вибори й набрати такі відсотки, щоб ніяка фальсифікація не була можлива». Перед відповіддю на запитання: «Чи бачите реальних лідерів в Україні?» – витримав театральну паузу і сказав: «Не хочеться сіяти зневіру й безнадію та давайте будемо відверті – такі хлопці є, вони ще підростають».
    {mosimage}  Василь Шкляр поділився своїми планами. Зараз він «виношує» ідею нового роману про отаманшу Марусю, яка керувала тисячею вояків, маючи всього 16 років. «Якщо Бог дасть мені сил, то закінчу цей роман. Збираю інформацію по крупинках. Ви уявіть собі: ці факти неймовірно збуджують художню уяву, бо жіночий образ дає можливість по-новому подивитися на той час, ту боротьбу, знайти нову стилістику, нові барви», – наголосив автор. Також він подякував стриянам, які, попри проливний дощ, прийшли на зустріч і, перш ніж приступити до автограф-сесії, зауважив: «Головна наша мета – зробити Україну українською. Ми переможемо. Слава Україні!».
         {mosimage}  Виступи письменників «розбавили» музикою, яку виконали: кобзар Тарас  Силенко  з Києва та тернопільський бард (до речі, товариш Василя Шкляра), Олександр Смик. Сумно звучала бандура та ніжно бриніла гітара, наповнюючи залу патріотичними почуттями та гордістю за справжніх українців.  
 На жаль, шпальта газети не передасть вповні всі емоції від живого спілкування та не вмістить розповіді про всіх відомих і маловідомих сучасних авторів, які приїхали до Стрия на толоку. Хто був у ці дні в Народному домі – зрозуміє мене. Та висновок можна зробити такий, що навіть у наш час Інтернету цікавість до друкованого слова не зникає і, що приємно, українці – читаюча нація.