У ЗАЛОКОТІ ПРОВЕЛИ ТРАДИЦІЙНИЙ ТУРНІР З ФУТБОЛУ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ-ОДНОСЕЛЬЧАН

У селі Залокоть на Дрогобиччині вчора, 30 серпня, вшанували пам’ять односельців, які загинули в боротьбі за Україну. Цьогоріч уперше поминальний захід провели на Алеї пам’яті біля Залокотської гімназії, після чого відбувся традиційний футбольний турнір Героїв за Кубок Героїв Залокотя.
На Алеї пам’яті встановлені банери із портретами дев’ятьох полеглих залокотян. Це Юрій Хомин, Микола Полюганич, Василь Панів, Степан Тимчишак, Степан Сеньків, Микола Шемеляк, Василь Химин, Назар Бойко та Василь Панів.

Поминальну панахиду за загиблими відслужив місцевий парох о. Ярослав Русин. Після молитви присутні вшанували Героїв хвилиною мовчання. Прозвучав Державний Гімн України, а ветерани ФК «Карпати» Залокоть поклали квіти до пам’ятних знаків.
Ведучим заходу був уродженець Залокотя, багаторічний натхненник та ветеран ФК «Карпати» Залокоть Мирослав Кропивницький, який понад три десятиліття очолює Краковецький ЗЗСО І-III ст. ім. Р. Шухевича, але ніколи не забуває рідне село. Він коротко розповів про кожного із полеглих односельців, їхні біографії, життєвий шлях та зв’язок із рідним селом.
Частина Героїв свого часу була пов’язана з місцевою футбольною командою «Карпати» Залокоть. Серед них — Василь Химин був капітаном команди 1993 року. Саме тому футбольна традиція в селі сьогодні має ще й особливий вимір пам’яті про тих, хто колись виходив на це поле, а згодом пішов захищати Україну.
Вшанувати Героїв прийшли їхні рідні та близькі, односельці, ветерани та прихильники футболу, спортсмени й небайдужі мешканці, староста села Михайло Якуц.
До Залокотя в цей день також традиційно приїжджають люди, які, хоч і живуть далеко від рідного села, не втрачають із ним зв’язку. Серед них – Михайло Сидорак, уродженець Залокотя, багаторічний прихильник та підтримувач місцевого футболу, директор Ліцею №1 міста Мостиська.
Гостем заходу також став письменник і волонтер з Мостиськ Іван Марко – автор книги «Закони життя». Звертаючись до залокотян, Іван Марко наголосив на значенні пам’яті про тих, хто віддав життя за Україну.
«Немає більшої любові й більшої благодаті, як загинути за ближнього свого», – сказав він, закликавши берегти пам’ять про Героїв.
Він також відзначив, що Залокоть має чимало талановитих людей не лише серед захисників України, а й у культурі, освіті та інших сферах.
Вітання односельцям передала відома уродженка Залокотя, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка, письменниця Галина Пагутяк. Особисто приїхати вона не змогла, однак, як зазначили під час заходу, завжди пам’ятає про своє рідне село.
Мирослав Кропивницький також подякував залокотянам за те, що вони зберігають пам’ять про полеглих, зокрема братам Зубрицьким.
Під час заходу він подарував книги «Здобути або не бути» Святослава Праска людям, які підтримують розвиток села та місцеві ініціативи. Книги отримали громадський діяч Михайло Пріцак, директор Залокотської гімназії Василь Кропивницький, місцевий парох о. Ярослав Русин та тренер Андрій Багрій, який активно розвиває силовий спорт у Східницькій громаді та виступає за ветеранський склад команди.
Після вшанування Героїв розпочалася спортивна частина дня – традиційний пам’ятний футбольний турнір.
Варто зазначити, що цей захід у Залокоті проводять в останню неділю серпня ще з 2014 року. Традицію започаткували після початку російсько-української війни, щоб через футбол вшановувати пам’ять загиблих Героїв та футболістів, які уже ніколи не зможуть вийти на поле…
У турнірі беруть участь місцева команда, юнацький склад та запрошені колективи. Цього року до Залокотя приїхала команда з Підбужа.
Три роки тому в межах турніру започаткували перехідний Кубок Героїв Залокотя. Його отримує команда-переможець змагань. Після турніру переможці фотографуються з кубком і передають його на зберігання до місцевої гімназії до наступного розіграшу.
[03.09.2026 12:18] Iryna Pasemko: Судив футбольні змагання голова Федерації футболу Дрогобиччини Василь Кобільник.
У Залокоті наголошують: поки живе ця пам’ять – живуть наші Герої. І щорічний турнір – один зі способів зберігати цю пам’ять живою, передаючи її від старших поколінь до молодших.
Віра ЧОПИК, фото авторки