{mosimage} 15 лютого 1989 року останній радянський солдат перетнув Хайратонський міст через Аму-Дар’ю і назавжди покінчив з неоголошеною війною в Афганістані.

З 1979 до 1989 року через горнило цієї війни пройшли близько 160 тисяч українців (це кожен четвертий радянський військовий в Афганістані), з них 269 – вихідці зі Стрийщини, зокрема 5 офіцерів, 18 прапорщиків, 32 сержанти та 24 солдати. 10 наших краян не повернулися з тієї чужої війни…

Вони мовчазно дивляться на нас з фотографій – юні, переважно 20-річні. Такими вони й залишаться назавжди. Їхні імена викарбувані на пам’ятнику «Синам Стрийщини, які не повернулися з Афганської війни». Вшануймо ж пам’ять наших земляків, схиливши голови, поіменно згадаймо кожного з них.

Сриянин Тарас Костів народився 28 серпня 1961 року. Працював вантажником на заводі. В Афганістан його відправили рядовим у березні 1980 року. Проходив службу стрільцем-гранатометником. Загинув 8 червня 1980 року при виконанні бойового завдання.

{mosimage}Володимир Гадяк народився 13 травня 1964 року в с.Сихові, а Михайло Гринишин – 27 вересня 1963 року в с. Голобутові. Їхні долі наче писані одним пером.

До призову на військову службу закінчили ПТУ, працювали машиністами у депо. В Афганістані проходили службу стрільцями. Володимир Гадяк загинув у бою 7 липня 1985 року, Михайло Гринишин помер у госпіталі 4 жовтня 1984 року. Поховали їх у рідному селі.

Уродженець с. Довгого Ігор Паращинець народився 27 березня 1967 року. В Афганістан відправлений у лютому 1986 року. Службу проходив навідником-оператором застави десантно-штурмової мотоманеврової групи. Прикриваючи відхід товаришів, загинув 22 травня 1987 року. Похований у рідному селі.

Микола Рапій народився 15 березня 1964 року в смт. Моршин. Навчався у Бориславському медичному училищі. У серпні 1983 року відправлений рядовим в Афганістан, де був санінструктором. Не довгою була його служба на чужій землі. Не минув і місяць, як важка недуга забрала життя юнака. Помер він 30 серпня 1983 року.

{mosimage}Не повернулися на рідну батьківщину й Ігор Роман та Микола Халацький. Під час виконання бойових завдань вони пропали безвісти. Ігор Роман народився у с. Грабівцях 30 серпня 1960 року, на військову службу призваний 5 липня 1979 року. В Афганістані проходив службу навідником-оператором.

Після 14 квітня 1980 року ні бойові друзі, ні родичі більше не бачили хлопця. Микола Халацький родом з с. Підбереги Івано-Франківської області. Після закінчення технікуму та школи прапорщиків був призваний Стрийським військовим комісаріатом.

У 1982 році його відправили в Афганістан, де він служив начальником КТП. 9 січня 1983 року про його долю знали тільки далекі гори біля поселення Шинданд.

Василь Фіцик народився 1966 року в с.Стрілкові. Після закінчення школи працював монтажником у будівельному управлінні. У 1984 році відправлений в Афганістан, де проходив службу механіком-водієм. Прикриваючи бронею машини поранених у бою товаришів, загинув 26 травня 1985 року. Похований у рідному селі. Земляки шанують пам’ять героя, його іменем названо сільську школу.

Іван Явір народився 23 січня 1966 року у с. Любинці. Працював у колгоспі трактористом. У вересні 1984 року був відправлений рядовим в Афганістан, де служив механіком-водієм. Загинув 2 червня 1986 року. Усі юнаки посмертно нагороджені орденом Червоної Зірки.

{mosimage}У пам’ять про них, 15 лютого, ми щороку збираємося на спільну молитву. Цьогоріч Панахиду біля пам’ятника «Синам Стрийщини, які не повернулися з Афганської війни» відслужили священики різних конфесій. Сюди прийшли родичі та бойові побратими загиблих.

Після молебня й хвилини мовчання,  на честь учасників бойових дій, які мужньо пройшли через пекло тієї страшної війни і з гідністю витримали важкі випробування на міцність солдатської присяги, пролунав урочистий військовий салют. 

26 вересня 1987 року у Стрию з ініціативи воїнів-афганців Валерія Курапова, Сергія Бурячківського, Романа Кіндратишина, Володимира Микаєляна та Володимира Гнатківського було створено перший в Україні клуб ветеранів бойових дій в Афганістані.

А 20 серпня 1994 року – спілку ветеранів Афганістану, яку нині очолює Мирон Заплатинський. У своєму виступі Мирон Йосипович зазначив: «Приємно, що в пам’яті людській збереглася повага до воїнів, що проявили мужність, стійкість, відвагу й героїзм при виконанні інтернаціонального обов’язку.

Ця війна обпалила не тільки наші обличчя, а й наші серця і душі. Нехай політикани сьогодні по-своєму трактують події тієї війни, важливо одне – ми були й залишаємося у пам’яті народів солдатами, що виконували обов’язок перед батьківщиною. В цей день схилімо голови перед нашими побратимами».

{mosimage}Секретар організації – Роман Кіндратишин, подякував усім учасникам бойових дій за те, що знаходять  час на нелегку громадську роботу в  спілці ветеранів Афганістану.

Процитувавши віршовані рядки волинського поета-афганця, пан Роман наголосив, що сьогодні вкрай необхідно бути милосердними до пам’яті тих, хто не повернувся, і до тих, хто продовжує жити далі, кого не зламало горнило Афганістану.

Грізним знаком біди, символом невтішного горя назвав Афганську війну керівник апарату Стрийської РДА Мирон Берездецький під час свого виступу, а виконуючий обов’язки начальника Стрийського гарнізону  підполковник Олег Коробій зазначив, що в десятилітній війні в Афганістані немає ні переможців, ні переможених. А загиблі сини Стрищини завжди будуть прикладом героїзму  й залишаться в серцях кожного з нас.

Завершився мітинг-реквієм покладанням квітів побратимами та родичами загиблих до підніжжя пам’ятника та вінків від депутатів Стрийської міської ради фракції «Батьківщина».

Воїни-афганці висловлюють подяку Генеральному директору фірми «УКРПОЛ» Сергію Ковальчуку за фінансову підтримку в проведенні урочистостей з нагоди 22-річниці виведення військ колишнього СРСР з Афганістану та депутатам фракції «Батьківщина»: Лілії Цалин, Ігорю Брику, Ігорю Маланчуку, Володимиру Гірнику, Максиму Похило.
Наталія Карпенкова.

Фото автора