{mosimage}Наше повсякденне життя складається із побутових справ. Як правило, це турботи і клопоти. Людське існування було б сірим та нецікавим, якби не свята. Тому ми очікуємо із нетерпінням на свято, що посеред буднів дарує піднесення та урочистість. У церкві це спілкування з Богом, а в Народному домі – із мистецьким надбанням народу.

4 грудня смт Дашаву з концертом відвідало тріо бандуристок «Сузір’я» із Тернополя. Тернополянки завітали на Стрийщину на запрошення викладача Дашавської музичної школи ім. Філарета Колесси Галини Степчен. Візит їхній був некомерційний, тобто не передбачав квитків та фінансових зобов’язань.

О 16 годині красень-зал Народного дому зібрав у своїх стінах майже всіх місцевих поціновувачів української народної пісні. Хоча вільні місця були. Причина – важкі погодні умови (ожеледь).

Аби додати дійству більш яскравого просвітницького відтінку, Українська книгарня Люби Хомчак (стрийська філія) у фойє організувала книжковий ярмарок. Коли ажіотаж стих, зазвучала музика.

Неперевершена виконавська майстерність, гармонійне звучання, гарні сценічні костюми, живий звук справили неабияке враження на слухачів. Чи не найкраще свідчення цього – абсолютна тиша, що панувала в залі. Можна було почути, як муха летить. От тільки взимку вони не так вже охоче літають.

Оплесків також не бракувало. Завершальним акордом свята стали вдячні слова організаторів. Зворушені бандуристки висловлювали своє захоплення місцевим Народним домом й гостинністю мешканців Дашави. Потім був обмін подарунками.

Далі директор Дашавської музичної школи Степан Целюх запросив на сцену й подорожненського сільського голову Ігоря Борщика, який також мав що сказати гостям. Одним словом, говорили довго, доки людям вистачило сил і терпіння ті балачки слухати.

Тепер висновок. Не все те цінне, що коштує багато грошей. Є речі, які не продаються. Талант належить до цієї категорії. Він безцінний. Проте ним можна ділитися. Так співпало, що 5 грудня у Дашаві мав виступати новоявлений розкручений зірковий співак Дзідзьо.

{mosimage}Розклеєні афіші закликали місцевих мешканців прийти на це шоу, заплативши по 50 грн. з особи. Яке мистецьке надбання демонстрував глядачам цей бізнесовий проект, я не бачив, але можу собі уявити, бо чув їхні авторські твори по радіо. Це звичайнісінька молодіжна суржикова попса, яку завтра ніхто й не згадає.

До української культури вона не має ані найменшого стосунку, хоч її пропагують в наших будинках культури. Пані Галина Степчен попросила мене написати сатиричного вірша на цю тему. Я при людях обіцяв це зробити. Не хочу бути брехачем, тому виконую замовлення.

Справжнє і фальшиве

Усі професії потрібні та почесні, але не кожен майстром є у своїй справі.
Складають автори пісні чудесні, але це не сприяє популярності та славі:
У хіт-парадах гроші домінують, без них пісні не потрапляють у ефір.
«Хітом» замовним нас щодня зомбують, щоб ми повірили, що це найкращий твір,
Ще й продають фальшиве та вульгарне, роздаючи «розкрученим» звання.
А все талановите, справжнє, мудре, гарне не має доступу до слухача і визнання.
І ось оті «заслужені» й «народні», повіривши у власну геніальність,
Неначе із глибокої безодні качають гроші за так звану популярність,
Качають гроші з бідного народу, душа якого щира і багата.
Нам замість молока звичайну воду відкрито ллють в простягнені горнята. 
Шануймо, люди, надбання дідів. Вслухаймося в слова, мелодію і звуки,
Аби не мали нас за простаків, на яких легко так нагріти руки.

Ігор Борщик, голова Подорожненської сільської ради.
Фото автора.