У жовтні 2009 року  при Благодійному Фонді «Карітас Стрийської єпархії» УГКЦ розпочав свою діяльність «Центр дозвілля та соціальної адаптації для осіб з вадами розумового розвитку». Місія Центру – надати можливість особам з розумовою неповносправністю розвивати свої здібності і таланти, здобути соціальні, побутові і трудові вміння та навички для найбільш повної інтеграції в суспільство.

Ми віримо в те, що кожна людина є цінною і неповторною у цьому світі. Користувачами  Центру є 10 осіб віком від 18 до 53 років. Денна програма триває з 10.00  по 15.30 год. з понеділка по п’ятницю. Користувачі мають змогу займатися ручною працею (виготовлення вітальних листівок, виробів з бісеру, вишивання стрічками тощо), музичною терапією, подорожують, ми проводимо кулінарні дні, на яких вони вчаться самостійно готувати ту чи іншу страву, тим самим набуваючи навичок самообслуговування, зустрічі для батьків.

Регулярні зустрічі для батьків, які проводяться в Центрі та можливість ділення своїми проблемами з іншими батьками, надають їм підтримку і сили. Батьки також беруть участь у різноманітних поїздках і заходах, які організовуються Центром, що має позитивний вплив на стосунки в сім’ї.

Зокрема з 3 по 6 червня в м. Новояворівськ відбувалися реколекції-катімавік для людей з особливими потребами, їх батьків та молодь-приятелів. Учасниками реколекцій були родини, що належать до спільнот «Віра і Світло» з усієї України, з м. Стрия у них взяли участь спільнота «Віра і Світло» м. Стрия  та «Центр дозвілля та соціальної адаптації для осіб з вадами розумового розвитку» при Благодійному Фонді «Карітас Стрийської єпархії» УГКЦ. Тема реколекцій –  « Називаю вас друзями… бо Я вас вибрав» Ів.15:15-16

Реколектантом був Джоу Востерманс – магістр теології та асистент «Ляршу» в м. Торонто, директор програми обміну студентів «Серце до серця», батько чотирьох дітей, який уже 35 років разом з сім’єю живе під одним дахом з людьми з особливими потребами в м.Торонто.

Основне, що хотів донести Джоу до учасників реколекцій, – те, що Бог до кожної людини ставиться по-особливому, намагається  бути з нами на рівні, так і ми повинні ставитися один до одного, як до рівного собі не вивищуючись, творячи дружні стосунки.

Кожна людина, навіть уражена найглибшою неповносправністю, є ЛЮДИНОЮ, яка має почуття і бажання бути любленою. Кожен з нас насамперед потребує любові, а не жалості. Можна пройти світом і не побачити красу всього сотвореного, а можна зупинитись і в найменшій квіточці побачити чудо.

На жаль, в нашому світі й надалі існує поділ на кращих і гірших, повносправних і неповносправних, багатих і бідних, забуваючи, що ми насамперед, є ЛЮДЬМИ. Тому в стосунку з іншими ми повинні зупинитися, поглянути у вічі, доторкнутися, щоб помітити красу іншої людини, інакше пробіжимо світом не помічаючи нікого.

Неповносправні люди володіють цінностями, які в теперішньому нашому житті є трішки відсунуті на задній план. Ці люди дуже відкриті до кожного, для них не мають значення наші посади, титули, розмір гаманця, вони перші подають руку кожному, хто  трапляється на їхньому шляху.

Також їм притаманна вірність серця, зокрема не забудуть ніколи привітати вас у день народження чи іменин, вони дякують за найменше, що ви зробите для них, і вони повністю вам довіряють. Їхня радість є щирою, бо є виявом їх внутрішньої краси. Відомий генетик, професор Жером Лежен писав: «Цивілізованість суспільства визначається його ставленням до людей неповносправних, немічних».

Бо цивілізоване суспільство – це суспільсво, для якого найбільшою цінністю є життя і щастя кожної людини, а особливо тих, хто не може сам за себе подбати.

Оксана ІЛЬКІВ,
координатор проекту БФ «Карітас Стрийської єпархії» УГКЦ