{mosimage}Багато хто з наших читачів знайомий із телевізійним шоу «Україна має талант», під час якого всі бажаючі можуть проявити свої здібності. Проте надзвичайно цікаві та неординарні особистості є і на нашій Стрийщині, а ми навіть не чули про них. Про одного такого чоловіка сьогоднішня розповідь.

Іван Іванович Левицький (на фото) народився 20 квітня 1948 року у селі Лотатники. На той час його батька, який мав власний млин, було розкуркулено, засуджено та відправлено до Сибіру. У 1953 році малого Іванка (четверту дитину в сім’ї) мати змушена була віддати до дитбудинку в Самборі, де він перебував до 10 класу. Одинадцятий клас хлопець закінчив у інтернаті міста Рава-Руська. Далі була робота на Стрийському склозаводі (1,5 року).

У 1967 році Іван Левицький поступив до Львівського лісотехнічного інституту, де здобув спеціальність інженера-технолога. Потім рік служив у армії (Естонія). Опісля трудився у побуткомбінаті, міськкомунгоспі, у лісгоспі міста Березно Рівненської області. Врешті у 1975 році повернувся до Стрия та влаштувався на роботу в спеціальне проектно-конструкторське і технологічне бюро Міністерства геології СРСР, де пропрацював 20 років.

У 1990 році Івана Івановича було обрано депутатом Стрийської міської ради, призначено начальником комбінату комунальних підприємств (1992-1994рр.). А далі настали не дуже добрі часи, тому довелося взятися за слюсарну справу. У 1999 році наш герой влаштувався слюсарем з ремонту автомобілів у СВТТ і СТ (с. П’ятничани), звідки і пішов на пенсію. Одружений, має двох синів та двох онуків. Це були автобіографічні дані, а тепер перейдемо до захоплень пана Івана.

У Івана Івановича Левицького є чотири основні захоплення: винахідництво, спостереження за погодою, літературна творчість, а ще він досліджує та збирає дані, які стосуються інженерних споруд, комунікацій Стрия. Як бачите, література у нього на третьому місці…

Винахідництво. Стриянин Іван Левицький багато років конструює запірні пристрої (замки). Має їх вже біля двадцяти, три з них запатентовані та чекають на серійне виробництво. Щоб запатентувати свій перший винахід, пан Іван витратив сім років (1995-2002 рр.). Проте, отримавши омріяний патент (дійсний протягом 20 років), досі не має з нього жодної вигоди, як і з двох інших. Скажу більше, винахідник ще й щороку мусить перераховувати певну суму в департамент інтелектуальної власності для підтримки чинності патенту.

Чому так? Справа в тому, що за СРСР патентів не було, винахідникам видавали авторське свідоцтво, за яке держава виплачувала автору одноразову винагороду. Коли ідея впроваджувалася у виробництво, автор отримував премію за впровадження. Тепер же автори самі мусять платити та шукати виробників, які зацікавилися б їхніми винаходами. Таким чином у виробництво впроваджується лише шість винаходів із тисячі. Наш герой партнерів шукає вже вісім років. Спочатку він написав листи у всі обласні держадміністрації, щоби ті повідомили адреси заводів, які виробляють чи можуть виробляти замки.

Таких назбиралося 165. З них тільки 50 працювали. Усім їм Іван Іванович написав листи-пропозиції. Інтерес до його винаходу проявили 20 підприємств. На кожному з них Іван Левицький побував, але із жодним не вдалося знайти спільної мови. До речі, на сьогодні у вжитку переважають «французькі» та «англійські» замки.

Перші мають до 2,5 тисяч секретів, другі – до 50 тис. Замки Івана Івановича мають більше 1 млн. секретів. Виходить, що виробництво українського замка створить серйозну конкуренцію двом першим, що невигідно виробникам, бо доведеться закривати існуюче виробництво. А ще французький та англійський замки легко блокуються звичайним сірником, чого не можна зробити із замком нашого земляка. Крім того, професійний злодій із будь-яким французьким замком впорається за 2 хв., із англійським – за 15 хв., а із замками Івана Левицького не дасть собі ради. Це не вигадка, це факт…

Спостереження за погодою. У 1980 році Івану Левицькому друзі на день народження подарували барометр і термометр, тим самим наштовхнувши його на думку зайнятися дослідженням погодних явищ. Ось уже 30 років стриянин Левицький щодня (вранці та в обід) записує у зошиті температуру і вологість повітря, атмосферний тиск та інші природні явища. Спочатку тих показників було мало і стосувалися вони виключно Стрия, а з роками дослідник почав збирати дані по Львову і Києву.

На їх основі він будує графіки зміни погоди, аналізуючи циклічність процесів. Якось один будівельник, довідавшись, що Левицький збирає такі дані, поцікавився, коли буде відлига, бо йому треба було залити фундамент під димову трубу. Справа була взимку. Левицький дав свій прогноз, і він справдився. Прогнозист-самоучка стверджує, що у Стрию погода на рік змінюється 45 разів. На опади припадає від 100 до 160 днів: 70-110 днів падає дощ, 20-60 – сніг, 2-30 – грози.

Останніми роками грозова активність зростає. Щодо прогнозів на зиму, то жовтень, листопад, грудень 2010 року мають бути дуже холодними, а з січня 2011 року треба чекати потепління. Цьогорічна зима може стати найхолоднішою за останні 30 років. Мушу сказати, що Іван Левицький не дає стовідсоткової гарантії щодо своїх прогнозів. Каже, що збуваються вони з 73% ймовірністю.

Інженерні споруди міста Стрия. Чи знаєте ви, що колись у Стрию було 7 млинів? Чи що на території Стрийської міської лікарні було озеро, яке живилося водою від млина? Час від часу тією водою промивали міську каналізацію (відкривали шлюзи). У Стрию колись було 32 тумби для оголошень (збереглося 8), які одночасно служили вентиляційними отворами для каналізації. Чогось подібного не було і немає ні у Дрогобичі, ні у Львові…

Як бачите, про захоплення Івана Левицького можна не лише статтю, а й цілу книжку написати. Правда, він цікавий чоловік?

Ігор БОРЩИК.
Фото автора