{mosimage}Рівно рік тому у Стрию було урочисто відкрито пам’ятник “Синам Стрийщини, які не повернулися з Афганської війни”. Цей пам’ятник – своєрідний реквієм за загиблими, за скаліченими душами тих, які повернулися з тієї страшної війни, але так і не змогли втамувати сердечний біль і приспати гіркі спогади. Його відкриття було приурочено 20-ій річниці початку виведення військ з Афганістану, закінченню страшної у своїй беззмістовності війни, позбавленої будь-якого сенсу, яка, проте, протягом дев’яти років у далекій країні забирала життя безневинних українських юнаків.

{mosimage}З 1979 до 1989 року через горнило Афганських бойових дій пройшли близько 160 тисяч українців. 3360 з них не повернулися додому, близько 4 тисяч стали інвалідами. Залишилися без підтримки синів 1982 батька і 2729 матерів здебільшого пенсійного віку. Стали вдовами 505 жінок і напівсиротами – 711 дітей.

}У складі обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані за період з грудня 1979 року по лютий 1989 року проходили службу 269 наших краян зі Стрийщини. Понад 70 із них нагороджено бойовими орденами та медалями. 10 наших земляків, виконуючи свій військовий обов’язок на афганській землі, загинули. Більшість учасників цієї війни, крім моральних травм, отримали важкі і середні поранення та контузії, внаслідок чого стали інвалідами.

Та ще важчими для багатьох із колишніх «афганців» стали повоєнні випробування. Гіркі спогади панували у свідомості і нестерпним болем відгукувалися у кожному дні. Близькі та рідні намагалися відігріти їхні душі своїм теплом і любов’ю. Та часто-густо холодною черствістю та байдужістю відповідали на прохання допомоги владні чиновники радянських структур.

{mosimage}Нічого не змінилося і після народження нової незалежної України. Хіба-що бездушна до злочинності фраза «Я їх туди не посилав» на не менш жорстоку «Незалежна Україна у тій війні участі не брала». Як результат, – у повоєнні роки колишніх «афганців» загинуло більше, ніж за весь час бойових дій – від хвороб і самогубств.

Цьогоріч біля пам’ятника було небагатолюдно. Можливо, буремні політичні події сьогодення стали на заваді стриянам, щоб достойно віддати шану своїм загиблим землякам, а може, все та ж черствість та байдужість. Але відзначити річницю прийшли тільки самі учасники афганських подій, їхні родичі та батьки тих, хто не повернувся на рідну землю. Разом з ними вшанували пам’ять загиблих «афганців» і представники Стрийської міської організації Блоку Юлії Тимошенко.

{mosimage}Після урочистої хвилини мовчання своїх побратимів привітав голова Стрийської спілки ветеранів Афганістану Заплатинський Мирон Йосипович. Він вручив багатьом із присутніх пам’ятні знаки. Короткі, але щирі і хвилюючі промови пролунали і з уст Романа Кіндратишина, Валерія Курапова, Ігоря Равлінка.  По-материнськи теплими і чуйними  були слова матері загиблого стриянина, яка навіть не знає, де саме похований її син.

На чорному граніті залишилися квіти, як символ пам’яті про тих молодих юнаків, які так  хотіли жити, кохати, мріяти, творити…

Лілія ЦАЛИН
Фото Еліни ЦАЛИН

{mosimage}