«МОЇ СВЯТІ МАЮТЬ ВИПРОМІНЮВАТИ СВІТЛО І РАДІСТЬ, А НЕ БУТИ ЗАСТИГЛИМИ Й СУВОРИМИ», – САМЕ ТАКИМ ТВОРЧИМ ПРИНЦИПОМ УЖЕ ПОНАД 35 РОКІВ КЕРУЄТЬСЯ ДРОГОБИЦЬКИЙ МИТЕЦЬ, МАЛЯР ТА ІКОНОПИСЕЦЬ СЕРГІЙ БУЛКО.

У храмах, де працював художник, важко знайти похмурі чи аскетичні образи. Його розписи наповнені світлом, гармонійним поєднанням кольорів та українських орнаментів. Тут панує не мінорний настрій, а відчуття свята, адже, переконаний митець, Бог є світлом і радістю.

Сьогодні Сергій Булко разом із дружиною, художницею Євгенією, завершує масштабну мозаїчну композицію у храмі Воскресіння Христового в мікрорайоні вулиці Самбірської у Дрогобичі.

Ця святиня привертає увагу не лише внутрішнім оздобленням, а й архітектурою. Храм є копією собору Святих Володимира і Ольги в Чикаго, збудованого за проєктом архітектора Ярослава Корсунського. Монументальні форми святині відсилають до традицій Святої Софії та підкреслюють історичну тяглість українського християнства.

Робота над мозаїкою площею 28 квадратних метрів триває вже півтора року і наближається до завершення. Центральною постаттю композиції є Ісус Христос, який постає над розбитими воротами пекла як переможець смерті. Особливе місце займає мандорла – символ небесного виміру, що водночас асоціюється із сонцем і покликана поєднати християнську символіку з українською традицією. Композицію доповнюють архангели Михаїл та Гавриїл, одяг яких оздоблений українськими орнаментами.

Митець наголошує, що працює лише з якісними матеріалами, адже прагне залишити після себе довговічний твір.

Найделікатніші елементи мозаїки створює дружина художника Євгенія Булко. Випускниця Республіканської художньої школи імені Тараса Шевченка та Української академії друкарства, вона має особливий талант до роботи з кольором і формою. Саме під час навчання у Львові подружжя й познайомилося.

Мозаїки Булків прикрашають не лише храми Дрогобиччини, а й святині в різних куточках України, особливо багато їх в Києві.

Сергій Булко належить до покоління митців, які стояли біля витоків відродження українського сакрального монументалізму наприкінці 1980-х років. Саме тоді у Дрогобичі сформувалася відома «Дрогобицька артіль художників» – «ДАХ», до якої увійшли Ігор Орищак, Ігор Леськів, Євген Хруник та Сергій Булко.

Феномен цієї четвірки детально дослідив відомий мистецтвознавець Дмитро Степовик у фундаментальній праці «Монументальне малярство храмів». Учений назвав дрогобицьких художників засновниками неокласицизму в сучасному українському іконописі та віддав їм першість у відродженні храмового живопису Незалежної України.

Кожен із митців мав власну творчу спеціалізацію. Ігор Орищак був ідейним натхненником та теоретиком артілі, Євген Хруник вирізнявся унікальним композиційним чуттям, Ігор Леськів майстерно працював із сюжетними сценами, а Сергій Булко став неперевершеним творцем однофігурних і багатофігурних образів.

За роки спільної праці «Дрогобицька четвірка» розписала понад 70 храмів по всій Україні. Серед наймасштабніших робіт – Свято-Юр’ївський собор Видубицького монастиря та собор Святої Трійці на Троєщині у Києві. Працювали митці і в катедральному соборі Пресвятої Трійці у Дрогобичі.

Сергій Булко народився у Казахстані, однак ще в дитинстві разом із батьками повернувся в Україну – на Старосамбірщину. Саме там минули його дитячі роки.

Шлях до сакрального мистецтва, ймовірно, був закладений і родинною традицією: художником був брат його бабусі, який також навчався у Львівському училищі імені Івана Труша.

Цікаво, що родовід митця по батьковій лінії пов’язаний зі Стародубщиною. Символічно, що саме нащадок стародубського козацького роду через століття долучився до розпису Георгіївського собору Видубицького монастиря, збудованого коштом козацького полковника Михайла Миклашевського.

Сергій Булко зростав у середовищі підпільної Греко-католицької Церкви й ніколи не розпочинає роботу без молитви. У професійних питаннях він залишається принциповим та критично ставиться до дилетантства у сучасному церковному мистецтві. Художник переконаний, що українська ікона має спиратися на власні традиції – барокову та класичну спадщину XVI–XVIII століть.

Він каже, що в часи митрополита Андрея Шептицького до оздоблення храмів допускали лише професійних митців із ґрунтовною академічною освітою. Саме така система, переконаний художник, сприяла появі справжніх шедеврів українського сакрального мистецтва.

Храм Воскресіння Христового на Самбірській є яскравим прикладом продовження цих традицій. Тут Сергій Булко виступає не лише як мозаїст, а й як автор монументальних настінних розписів, зокрема є одноосібним автором композиції «Успіння Пресвятої Богородиці».

Попереду у митців ще чимало роботи: нерозписаними залишаються центральний купол, хори та майбутній іконостас. Проте вже сьогодні храм вражає своєю красою і може стати однією з важливих культурних та духовних візитівок Дрогобича.

Попри свою молодість, ця святиня вже має власну душу. Вона заслуговує на те, щоб стати обов’язковим місцем для відвідин як для дрогобичан, так і для туристів, які шукають у місті не лише солеварню, а й справжній духовний та мистецький вимір.

Автор Віра ЧОПИК, фото Юрія ФЕДЧАКА

Читайте також:

МИТЕЦЬ ПЕНЗЛЯ І РІЗЦЯ