«Хоч упала Січ Дніпрова й веселяться вороги,
то ми тепер над Черемошем кіш козацький завели…
А що батькам не удалось – ми довершем залюбки.
Впаде ворог, коли грянуть радикали козаки.»

Фрагмент пісні «Січ» в Заваллю».
Автор – Кирило Трильовський.

Нещодавно, одному із найстаріших українських фізкультурно-спортивних товариств — українському фізкультурно-спортивному товариству «Січ» виповнилося 110 років. Перша спортивна організація була заснована Кирилом Трильовським 5 травня 1900 року у с. Заваллє Снятинського повіту тепер Івано-Франківська область) і проіснувало до 1930 року.  Згодом фізкультурно-оздоровчі організації  під цією назвою появились в інших повітах на Галичині та Буковині.

З утворенням у 1908 році центрального органу – Головного Січового Комітету, перейменованого у 1912 році на Український Січовий Союз (знаходився з 1908 року у Станіславі, 1912-1924 рр. у Львові; генеральний отаман – К. Трильовський, головний осавул – Я. Веселовський, головний писар – Н. Балицький, головний обозний – Д. Катамай, головний четар – Ф. Калинович), рух січовиків охопив велику кількість молоді.

У 1913 році у Галичині діяло понад  900 первинних органів. УФСТ «Січ», в яких налічувалося понад  80000 членів.  В зобов’язання членів «Січі» входило тренування над своїм фізичним і моральним оздоровленням, дотримуватись національного одягу, приходити в одностроях з малиновою стрічкою через плече.

Сільські повітові «Січі» мали свої прапори. Наймасовішими виховними формами діяльності «Січі» було проведення сільських повітових та крайових демонстрацій, та безпосередньо спортивних змагань. У спортивному святі проведеному 1914 року у Львові взяло участь близько 12000 членів «Січі», «Соколу» та «Пласту». Цей величавий крайовий  здвиг був приурочений з нагоди 100-річчю з дня народження Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка. Менші здвиги відбулися у Коломиї та Стрию. Такі масові заходи сприяли патріотичному і фізичному вихованню української молоді.

У 1913 році заснована стрілецька секція «Січі», для бойової підготовки молоді, частина якої у середині 1914 року вступила у Легіон Українських Січових Стрільців і пізніше відіграла активну роль у формуванні Української Галицької Армії та у боротьбі за українську державність. Патріотичному вихованню і оздоровчій роботі молоді сприяли також періодичні видання Українського Січового Союзу («Зоря», «Хлопська правда», календарі «Отоман», «Запорожець»).

Велика світова війна 1914 -1918 рр. спинила розвиток «Січі» та «Соколів». Під час визвольних змагань уряд України намагався організувати фізкультурно-оздоровчі товариства на усій території держави. У затвердженому у лютому 1919 року статуті гімнастично-спортивного товариства і «Січі» підкреслювалося, що метою товариства є фізичне оздоровлення української нації і виховання національного почуття, дисципліни і громадськості.

В статуті пропонувалося розвивати такі основні види спорту, як гімнастика, верхова їзда, фехтування, плавання, веслування, футбол, волейбол. Вагомий внесок у товариство вносить молодий гімназійний професор Іван Боберський. Він бере активну участь у праці різних секцій і власним прикладом заохочує байдужих. Іван Боберський був найбільшим майстром винаходити що раз нові джерела для збільшення фондів товариства. Він написав і видав багато брошур з різних галузей руханки і спорту. Завдяки таким заслугам його по праву можна назвати батьком української руханки.

У лютому 1919 року у Вінниці завдяки Кирилу Трильовському і  О. Андрієвському, засноване перше товариство «Січ» у Наддніпрянській Україні. Внаслідок поразки УНР реалізувати програму створення широкої мережі «Січей» не вдалося. На окупованих Польщею західноукраїнських землях діяльність товариств «Січ» була заборонена 1924 року (у с. Горбачах, поблизу Львова «Січ» проіснувала до 1930 року).

У Буковині першу «Січ» організували у Кіцмані у 1903 році С. Яричевський та О. Попович.

У 1914 році у краї налічувалося 112 товариств «Січ». Після румунської окупації Буковини товариства «Січ» були змушені припинити свою діяльність. Традиції  УФСТ «Січ» використовувалися товариствами на Закарпатті та в діаспорі. Першу «Січ» у Закарпатті утворено у 1920 році. У діаспорі найчисленніші активні організації «Січ» були у США, Канаді, Чехословаччині та Німеччині. Український Січовий Союз входив у міжвоєнний період до Соціалістичного спортивного інтернаціоналу. Його представники приймали участь у міжнародних робітничих олімпіадах у Празі (1927 рік) та Відні (1931 рік).

«Тим часом відродження якогось народу без нав’язання теперішньої роботи до минувшини, до традиції, є прямо неможливим! Народ мусить пізнати колишню могучість  своїх предків, щоби міг прийти до переконання, що й під цю пору може станути на рівні з другими народами на полі культурного і суспільного змагання! Історичні традиції розбуджують віру у сили і надію на будуче; тому народ, який прямує до відродження, не може їх зректися!» – уривок зі спогадів К. Трильовського.

 Підготував Роман Мазяк,
голова осередку ветеранів спорту Стрийщини.