Слово спонукає, приклад підіймає

{mosimage} Майже кожен сільський мешканець знайомий з кіньми. Багато хто вміє правильно поводитись із цими тваринами, дехто навіть знає, у який бік «вісьта», а в який – «гайта». Та на пальцях можна порахувати тих, які дійсно володіють  правилами верхової їзди. Більшість вважає, що коневі головне дати вівса, а далі можна його гнати, як пса…

На щастя, не все так погано, як ми собі думаємо. Хочу вас потішити: на Стрийщині віднедавна розпочався процес відродження коневодства.

Я дійшов такого висновку, побувавши 30 вересня на обжинках у фермерському господарстві Катерини Котик, що у селі Розгірче. До речі, ФГ «Розгірче» цьогоріч відзначило п’яту річницю з дня свого заснування.

Ця «кругла» дата стала мало не святом села. Принаймні, пані Катерині дуже хотілося, аби так було. Заради цього вона організувала для селян дійство, якого раніше тут не бачили. То були міжрайонні змагання з верхової їзди на конях «Перша бойківська стежка».

Проходило це так. На сільському пасовищі облаштували тринадцять контрольних пунктів, на яких наїзники мали продемонструвати суддівській бригаді та глядачам все те, чого навчили своїх коней. Зокрема, вершники мали відчинити хвіртку та в’їхати у неї, проїхати попід стрічками, які гойдалися на вітрі, коні шукали рівновагу на гойдалці, блукали в лабіринті (на пагорбі організатори змагань встановили декілька перешкод, які треба було об’їхати), йшли через брід, перестрибували бар’єри і таке інше.

{mosimage}Кожне проходження по маршруту судді оцінювали (від 4 до 7 балів – залежно від складності елементу). У змаганнях брали участь семеро вершників (шість хлопців та одна дівчина).

Щодо коней, то п’ятеро були з місцевого фермерського господарства, одна конячка прибула зі Львова, а сьомий «учасник» мав жидачівську прописку. Треба відзначити, що всі наїзники дуже добре впоралися із завданням, навіть ніхто не збив бар’єрну планку.

Як сказала головний суддя змагань – доцент Львівського зооветеринарного інституту, таке в її практиці вперше. Всі крапки над «і» розставила двокілометрова дистанція і отут вже чітко було видно, хто примчав першим, а хто – останнім.

Перш ніж нагородити переможців, організатори провели змагання для початківців, які виконали чотири обов’язкові елементи. Слід констатувати, що серед початківців не було жодного хлопця, самі дівчата віком від 10 до 14 років. Спостерігаючи за впевненими діями юних мешканок Розгірчого, я зрозумів, що навіть до початкового рівня мені ще далеко.

Одним словом, вражень багато і всі вони позитивні. Церемонія нагородження також пройшла по-особливому. Тріумфатором «Першої бойківської стежки» визнали молодого хлопчину, який минулого місяця захищав честь рідного села у подібних змаганнях на Закарпатті і виборов третє місце. Окремі нагороди отримали наймолодша та найстарша пари (плюсувався вік вершника та коня).

{mosimage}Як годиться, сільський голова Розгірчого Микола Маланій вручив подяку Катерині Олексіївні Котик, голові фермерського господарства «Розгірче», за активну участь у розвитку сільськогосподарського виробництва, інфраструктури села Розгірче, сприяння в розвитку зеленого туризму, а також організації  міжрайонних змагань з верхової їзди на конях «Перша бойківська стежка».

Натомість пані Катерина відзначила вклад тренера з верхової їзди, завдяки наполегливій праці якого стало можливим проведення цього надзвичайно видовищного та потрібного дійства.

Урочистості продовжилися святковою вечерею, концертом та вітаннями. І я мав честь належати до числа запрошених гостей. Звичайно, привітав ювілярку від імені нашої громади та виконав у дарунок пісню «Добровольці».

На жаль, до кінця не добув, бо треба було їхати додому. Проте того, що я побачив, достатньо, аби зробити певні висновки. Хочу сподіватися, що наступного року і ми наважимося організувати щось подібне у своїх селах. Може, хоч перегони.

Ігор БОРЩИК,
сільський голова Подорожненської сільської ради,
суддя міжрайонних змагань з верхової їзди на конях «Перша бойківська стежка».