Туалет – предмет делікатний і його обговорення непристойна справа

Хто з нас хоча раз у житті не стикався з ситуацією, коли в незнайомому місті не знаєш, де справити природні потреби. Мужчини обирають дерева, які щедро поливають випитим пивом, а от жінкам доводиться забігати у кафе чи шукати малолюдне місце, бо поки знайдеш громадський туалет – організм може не витримати. Така халепа мало не сталася з моєю знайомою, яка приїхала до Стрия.

Старші люди згадують, що колись давно у нашому місті, на майдані Ринок,
були громадські туалети, та їх закрили, щоб не псували атмосферу й
архітектурний ансамбль міста. Є туалет у парку Т.Шевченка, однак він
закритий. Така ж ситуація з вбиральнею, що позаду колишнього кінотеатру
Леніна. На вокзалі, ринку тепер всі туалети платні.
Ось і з’являються
характерні жовті плями на фасадах будинків та дихаємо «ароматами» сечі,
а наші діти «любуються» пісяючими дядями. Правда, розпорядженням
міської влади усі літні майданчики мають розмістити поряд з торгівлею
пивом та квасом біо-туалети. Тож таке поняття як громадський туалет у
Стрию можна вважати архаїзмом.    
Зате в центрі міста Стрия, в
провулку Івана Сірка, люди досі ходять за вітром, тобто користуються
виходком на вулиці, який влітку потопає у зелені плюща. «При цьогорічній
спеці, – скаржаться сусідки Оксана й Наталя з п’ятиповерхівки, що
стоїть поруч (туалет 2 м від вікон першого поверху), – сморід просто
жахливий. Балкон чи вікно відкрити не можливо було. Ми розуміємо людей,
що стільки років мучаться без благ цивілізації та, мабуть, є якийсь
вихід з цієї ситуації».  
Статистика твердить, що 39%  населення у
світі, або понад 2,6 млрд. осіб, живуть у будинках без туалетів та інших
санітарно-технічних зручностей. При цьому з 1990 року кількість людей,
які використовують практику відкритої дефекації, скоротилося на 168 млн.
осіб. Проте це явище, як і раніше, значно поширене у країнах Південної
Азії. У цьому регіоні 44% населення живуть без туалетів. При цьому сім з
десяти осіб, які не забезпечені елементарними санітарними зручностями, –
сільські жителі. Україна, як бачимо не виняток.
А чи знає наш
шановний читач, що  19 листопада 2002 року вперше відзначали Всесвітній
день туалету. Його засновано в 2001 році на міжнародній конференції в
Сінгапурі. Тоді експерти туалетної справи з 200 країн створили туалетну
Світову організацію торгівлі (СОТ), яка і проголосила нове професійне
свято.
Має туалет і свою історію виникнення, яка оповита таємницею,
оскільки цей предмет — делікатний, і його обговорення довгий час
вважалося дуже непристойною справою. Саме тому документальних
підтверджень наявності або відсутності туалетів у ту чи іншу епоху
практично немає. Коли ж саме з’явилася перша вбиральня? Дехто стверджує,
що перші туалетні будівлі виникли одночасно з першим житлом людини.
Інші вважають, що першими вбиральнями були відгороджені камінням
майданчики. Треті дотримуються думки, що людина дуже довго справляла
свої природні потреби в прилеглій водоймі або в лісі. Навіть в Біблії і
Корані, в іудаїзмі та індуській релігіях ці питання знаходили своє
відображення.
Перший туалет сидячого типу був побудований в 2600 р.
до н.е. для шумерської цариці. Помилуватися на диво доісторичного
туалетобудівництва можна й зараз в британському музеї туалету. А на
території Шотландії і сьогодні можна побачити залишки туалетів з
кріслами, що звисають над глиняними стоками. Вік цих пращурів
громадських туалетів — близько 5000 років. Існували туалети сидячого
типу й у древньому Єгипті (2100 р. до н. е.), і на острові Кріт, і на
півострові Індостан. Однак про них ми маємо досить приблизне уявлення,
чого не скажеш про громадські туалети у древньому Римі, яких
налічувалося кілька десятків.
{mosimage}У громадський туалет стародавні
римляни ходили не лише за потребою — він був центром філософських бесід,
тут укладалися угоди і призначалися зустрічі. За найіменитішими
громадянами Риму і постійними відвідувачами туалетів були закріплені
свої стільчики, які зігрівали спеціальні раби. Сидіння в римському
суспільному туалеті розташовувалися по периметру приміщення, а фекалії
надходили до спеціально підведених каналів, якими постійно текла вода.
До речі, римська каналізаційна система могла похвалитися професійним
інженерним рішенням і вважалася однією з найдосконаліших. Однак,
утилізація нечистот велася досить примітивним способом: вода забирала їх
у найближчу річку. Відвідування римських туалетів було справою аж ніяк
не дешевою і доступною лише найзабезпеченішим верствам суспільства.
Бідніше наснелення  користувалося встановленими на вулицях Риму
посудинами, які опорожнювали і вичищали спеціальні люди й отримували за
свою роботу великі гроші.
Проте позитивний досвід римлян в справі
створення громадських туалетів з невідомої причини був забутий. А
середньовічна Європа в «туалетному питанні» була відкинута в
доісторичний період. Схоже, що зараз зі станом каналізацій та очисних
споруд, відсутності громадських вбиралень у більшості райцентрів ми
також повертаємося у доісторичний період.
І ще одна історія на
завершення теми. Перший ватерклозет був винайдений в 1596 р. Джоном
Харрінгтоном і продемонстрований англійській королеві Єлизаветі I. Але
вона не оцінила старань придворного поета, і про винахід забули майже на
двісті років. Лише в 1738 році був створений туалет змивного типу.
Приблизно в той же час у Франції вийшов указ, який забороняв будувати
будинки без вбиралень, і тоді ж з’явився перший громадський туалет. Він
мав два відділення — жіноче і чоловіче, а нечистоти системою каналізацій
відпливали просто до річки. З середини XVIII століття інженерна думка
рухалася в напрямку вдосконалення туалетів. Нарешті, в XIX столітті
Томас Креппер — слюсар з невеликого британського села — сконструював
унітаз сучасного зразка, зігнувши каналізаційну трубу U-подібно, щоб
вода в коліні перешкоджала проникненню неприємного запаху в приміщення.