Мій співрозмовник – Володимир Олексович Бурій, людина відома у бізнесових, політичних та спортивних колах нашого краю. Він єдиний, хто двічі був президентом спершу ФК «Скала», а на даний час – ФК «Скала 1911» Стрий. Про його дитинство, навчання, шлях у футболі, про підготовку до кубкового двобою з динамівцями Києва, костюми «Umbro» читайте в цьому інтерв’ю. 

Візитівка: Володимир Олексович Бурій. Народився 15 березня 1963 року в с. Семигинів, Стрийського р-ну. I розряд з футболу. Вихованець Стрийської ДЮСШ (перші тренери – О. П. Кухар). Закінчив Львівський спортінтернат (тренери – Ф. В. Бушанський, Я. І. Дмитрасевич), Львівський інститут фізичної культури (спеціальність – тренер-викладач) та Академію Державного управління при Президенті України. Амплуа – нападаючий.

Виступав: 1972-1978 рр. – ДЮСШ Стрий,

1978-1980 рр. – ФК «Спортінтернат» Львів,

1981 р. – ФК «СКА» Львів,

1982-1983 рр. – ФК «Урожай» Кольчино, Закарпаття,

1983-1984 рр. – ФК «Нива» Бережани,

1984-1985 рр. – ФК «Медик» Моршин,

1986-1988, 1989-1991 рр. – ФК «Авангард», «Буровик», «Скала» (усі – Стрий).

Чемпіон Львівщини 1990 року (II ліга).

Віцечемпіон Львівщини 1991 року (I ліга).

Завершивши кар’єру футболіста він разом зі своїми однодумцями – Миколою Зелінським, Зеновієм Кизимою та очільником стрийського спорту Василем Коханчиком у 1989 році відродили у нашому місті футбольний клуб «Скала», який пройшов шлях від аматорської команди до сильного середняка першої української ліги. На думку багатьох футбольних спеціалістів України, саме ФК «Скала» Стрий зразка 1992 року була найсильнішою за усю історію існування стрийських команд часів Незалежності України. До 1993 року був президентом ФК «Скала» Стрий.

З 1993 по 2011 та з 2014 рр. і на даний час – генеральний директор та власник ТзОВ «Сокіл» (Стрий). Обирався депутатом Стрийської районної ради.

З 2010 по 2014 рр. – голова Стрийської райдержадміністрації.

З 2014 по 2019 рр. – помічник-консультант народного депутата України Андрія Левуса.

У 2020 році обраний депутатом Стрийської міської ради. Голова комісії з питань архітектури, містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

У 2022 році призначений директором ФК «Скала 1911» Стрий.

З 2023 року і на даний час – президент професійної ФК «Скала 1911» Стрий.

За час його президентства ФК «Скала 1911» Стрий була бронзовим призером чемпіонату України сезону 2022/2023 рр. серед аматорів; переможцем Меморіалу Ернеста Юста 2023 року та володарем відкритого Кубка ПФЛ України 2024 року.

Володимире Олексійовичу, розкажіть нам де Ви народилися, а також про свої шкільні роки та заняття футболом?

Народився я в мальовничому карпатському селі Семигинів, що у нас на Стрийщині. Згодом разом з батьками переїхав до Стрия. У секцію футболу при Стрийській ДЮСШ я потрапив навчаючись у другому класі. Мій перший тренер – Олексій Петрович Кухар, який виховав цілу плеяду відомих українських футболістів.

Чому в дитинстві обрали саме футбол? Чим він Вас захопив?

Мабуть, тим, що усі мої шкільні друзі та дворові приятелі зранку і до вечора грали у футбол. У мої роки дитинства футбол не був затратним видом спорту. Головне – футбольний м’яч та кеди і щоб у дворі була галявина, де часто замість воріт, були встромлені дві штахетини. Не раз приходив додому із оббитими колінами. Але у той час я на це не звертав уваги. Футбол на стільки мене захопив, що дуже часто забував про уроки та школу.

Хто з однолітків разом з Вами займався у Олексія Петровича Кухара?

Це: Артур Бойко, Анатолій Петрик, Ярослав Попадинець,

Ви деякий час навчалися у Львівському спортінтернаті? Як проводився відбір і хто навчав Вас азам футболу?

Коли я навчався у 4-му класі у Львові, на стадіоні «Динамо» проводився дитячий турнір, який саме і був відбором до однієї з груп спортінтернату. В цьому турнірі приймали участь вісім команд, в тому числі – команда ДЮСШ Стрий. І тренери спортінтернату відібрали на їх думку 11 найкращих гравців з цих команд. В їх число – потрапив і я. Азам футболу у Львівському спортінтернаті мене навчали Ярослав Іванович Дмитрасевич та Фреді Володимирович Бушанський.

Хто з Ваших випускників 1963 року народження досягнув футбольних висот?

Безумовно, це: Вадим Тищенко, уродженець міста Городок, що на Львівщині, який у 1988 році в складі олімпійської збірної СРСР став олімпійським чемпіоном, а у складі дніпропетровського «Дніпра» – чемпіоном та володарем Кубка СРСР. Також і Богдан Самардак, уродженець села Ваньковичі, що у Самбірському районі, який у свій час виступав у командах майстрів: «Торпедо» Луцьк, «Авангард» та «Верес» (обидва – Рівне), «Металург» Запоріжжя, «Буковина» Чернівці, «Нива» Тернопіль, «Полісся» Житомир.

Знаю, що Ви ще навчалися у Львівському СПТУ №1 «Трудові резерви». Що можете пригадати з цього періоду Вашої юності?

У Львівському спортінтернаті я навчався лише два роки. У мене були проблеми із зором. І мені Ярослав Васильович Тягнибок, батько багаторічного лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока зробив операцію на очі. Мені не можна було робити навантаження і тому я забрав документи і перевівся у Стрийську СШ №10. Після 8-го класу я вступив у Львівське СПТУ №1 «Трудові резерви». У складі команди ДСТ «Трудові резерви» Львівщини був чемпіоном України. Моїми тренерами були: Вадим Аркадійович Білоцерківський та Віктор Миколайович Красношапка. А вже у складі команди ДСТ «Трудові резерви» України був чемпіоном СРСР. Пригадую як у всесоюзному турнірі «Переправа», який проходив у латвійському м. Лієпая наша команда «Трудові резерви» перемогла команду «Трудових резервів» росії – 1:0.

Вашою першою дорослою футбольною командою був «СКА» Львів. Як Ви потрапили в цю команду?

Якраз після турніру у м. Лієпая, до мене підійшли представники місцевої команди «Звейнієкс» і запропонували спробувати свої сили у їх команді. Я відмовився і незабаром отримав пропозицію від львівського «СКА». Пригадую, що у «Закарпатті» проходив турнір серед команд другої союзної ліги «Підсніжник», на якому був і львівський «СКА». Однак після цього турніру я на жаль в заявку львів’ян не попав і перейшов у закарпатську команду «Урожай» Кольчино.

Ви по одному сезону були гравцем команд «Урожай» Кольчино, «Нива» Підгайці/Бережани та «Медик» Моршин. Яке ставлення було до Вас?

В усіх цих командах я почував себе комфортно. Я не є конфліктною людиною, тому і з тренерами, і з футболістами я жив добре, старався у матчах викладатися по-максимуму і виступати на належному рівні. З ностальгією згадую роки проведені у цих командах.

З 1986 по 1989 рр. Ви виступали за стрийські ФК «Авангард» та «Буровик». Чим запам’яталися Вам ці команди та хто тоді виступав у складах стриян?

Насамперед тим, що я виступав у рідних для себе командах. І ФК «Авангард», а згодом і «Буровик» виступали в аматорському чемпіонаті Львівщини. У нас практично виступали лише наші місцеві вихованці. Зірок з неба ми не хапали, однак давали бій своїм суперникам. Ігор Савицький, Юрій Камінський, Василь Кухар, Віктор Кіченок, Ігор Брікнер, Дмитро Крицький, Володимир Стрельбецький, Олександр Курсик, Сергій Углінський, Стах Ладика, Святослав Дідун, Володимир Воробець, Микола Лешко, Зеновій Ожехівський, Андрій Щербан, Ігор Мачоган, Володимир Янко, Зеновій Тимчишин, Ігор Саварин, Ярослав Попадинець. Якщо когось і забув, то вибачайте, друзі. А головним тренером цих команд був Олексій Петрович Кухар.

У 1989 році Ви разом з відомими футбольними людьми нашого краю Миколою Зелінським, Зеновієм Кизимою та очільником стрийського спорту Василем Коханчиком відродили ФК «Скала» Стрий. Як виникла ця ідея і чи були якісь перепони з боку партійного керівництва нашого міста, району чи може області?

Саме у 1989 році під тиском громадськості та на хвилі національного відродження відбулося відновлення ФК «Скала» Стрий. У актовій залі Народного дому м. Стрий, який був забитий вщент відбулися загальноміські збори. Ідея відродити стрийську «Скалу» визрівала у мене вже давно. Я поділився нею з Миколою Зелінським, Зеновієм Кизимою та Василем Коханчиком і вони також її підтримали. Жодних перепон з боку керівництва міста, району чи області у нас не було. Мене було обрано на цих зборах президентом відродженої ФК «Скала» Стрий і ми почали формувати команду на другу лігу аматорського чемпіонату Львівщини.

Вже через рік після відродження ФК «Скала» Стрий наша команда стала чемпіоном Львівщини серед команд другої ліги, а ще через рік віцечемпіоном Львівщини у першій лізі. Хто тоді був лідером команди?

На початку 90-х років стрийська «Скала» стрімко увірвалася в еліту аматорського клубного футболу Львівщини. Спершу ми стали чемпіонами Львівської області у другій лізі, а через рік – срібними призерами у першій лізі. Як і у випадку з командами «Авангард» та «Буровик» у нас в основному виступали свої вихованці. Кожен футболіст доповнював один одного. Тому когось виділити буде неправильно. У нас був «сплав» зрілості та молодості. Таких досвідчених футболістів, як: Ігор Смердов, В’ячеслав Мавров, Микола Дмитришин, Володимир Іванчуков, Ярослав Попадинець, Ігор Брікнер, Ігор Саварин, Олександр Курсик, Ігор Піцур, Михайло Михайлишин, Василь Кухар доповнювали молоді гравці, такі як: Ігор Мачоган, Ігор Чурок, Руслан Бойко, Олег Білецький, Василь Бігун. І ось цей «сплав» приніс свої плоди. Головний тренер – Юрій Смердов, начальник команди – Зеновій Кизима.

У 1992 році завдяки зусиллям першого заступника голови Стрийської міської об’єднаної ради Михайла Васильовича Гладія у Стрий з Кам’янки Бузької була переведена команда «Карпати», яка здобула право виступати у I лізі українського чемпіонату. Підсилена вихованцями стрийського футболу Анатолієм Петриком, Ігорем Мачоганом, Василем Бігуном, Артуром Бойком, Ігорем Чурком, а також львівськими та івано-франківськими вихованцями футболу отримала назву «Скала» і вперше у своїй футбольній історії дебютувала у чемпіонаті України серед команд I ліги. Хто у той час фінансував нашу команду?

На той час ФК «Скала» Стрий входила у структуру ТзОВ «Сокіл» де я був генеральним директором. Позахмарних зарплат, які отримують зараз гравці першої української ліги на той час у наших футболістів не було, але усі виплати: зарплату та преміальні вони отримували вчасно. Ви правильно згадали, що якби не Михайло Васильович Гладій, який на той час працював першим заступником голови Стрийської міської об’єднаної ради народних депутатів у Стрию не було би команди першої ліги. Саме завдяки його зусиллям у Стрию появилася професійна футбольна команда. Головним тренером був Михайло Вільховий, граючими тренерами – Богдан Бандура та Роман Щур, які безпосередньо проводили тренування, начальник команди – Микола Зелінський, тренер-консультант – Валентин Ходукін. До речі, у цій команді виступав і нинішній головний тренер «Скали 1911» Роман Гнатів. Він прийшов до нас у 1992 році маючи лише 18 років і провів два сезони. Він до цього часу пригадує роки проведені у стрийській «Скалі».

Дебют у першій українській лізі для «Скали» – 6 місце у своїй групі «А» непоганий результат, а такі гравці як: Богдан Стронціцький, Василь Кардаш, Андрій Покладок, Володимир Ковалюк, Микола Закотюк, Богдан Стронціцький, Сергій Романишин, Володимир Вільчинський, Віктор Сидоренко, Анатолій Петрик, Ігор Мачоган, Юрій Вірт, Роман Гнатів, Тарас Павліш, Іван Павлюх, Микола Лапко та інші засвітилися на футбольній карті України і згодом переїхали до Львова у місцеві «Карпати» та «Львів». Чи «Скала» отримала гідну фінансову компенсацію за цих гравців?

Це були не ті часи і ніхто великих коштів за перехід гравців не платив. Так звісно, завдяки успішному дебютному старту в чемпіонаті та Кубку України 1992 року про стрийську «Скалу» дізналася уся футбольна Україна. Завдяки матчам у чемпіонаті України, а особливо – в Кубку України, де ми почергово вибили команди вищої ліги – вінницьку «Ниву» та луганську «Зорю-МАЛС» ажіотаж до нашої команди і гравців був неабиякий. Головний тренер ФК «Карпати» Львів Мирон Маркевич був присутній на усіх наших домашніх матчах і згодом усі гравці, яких Ви перерахували опинилися у «Карпатах» та декілька у ФК «Львові». Якби це відбувалося на даний час то на продажі усіх цих гравців що Ви перелічили ми б заробили декілька мільйонів. А на той час за більшість цих гравців ми взагалі нічого не отримали і лише за декількох – нам виплатили незначну суму, але це повірте – мізер у порівнянні з тим, що платять зараз команди першої ліги за продаж своїх футболістів. Розкажу Вам історію, з Василем Кардашом. Ми прагнули підписати з ним повноцінний контракт на декілька років. Умова була – квартира у Стрию. Керівництво міста обіцяли нам посприяти у цьому питанні, але на жаль обіцянки так і залишилися лише на папері. І мало хто знає, що на оглядинах у стрийській «Скалі» в сезоні 1992 року був Андрій Гусін. Але на жаль він не підійшов нашій команді.

Без перебільшення найпам’ятніші та найкрутіші матчі стрийської «Скали» за усю історію існування команди – двобій Кубка України в 1/8 фіналу сезону 1992/1993 рр. проти славнозвісного флагмана українського клубного футболу – київського «Динамо». У першій грі у Києві на Республіканському стадіоні була зафіксована сенсаційна нічия – 1:1, яка поставила киян у скрутне становище. Суперник недооцінив стрийську «Скалу»?

Впевнений, що саме так. Ми з пересторогою їхали на першу гру до Києва. Все ж граємо не з ким небудь, а з титулованою не тільки українською, але й європейською командою – київським «Динамо» у складі якої виступали: Павло Яковенко, Олег Лужний, Ахрік Цвейба, Сергій Шматоваленко, Володимир Шаран, Олег Саленко, Ігор Кутєпов та інші. Коли ми вже приїхали до Києва то побачили афішу: Кубок України «Динамо» Київ – «Скала» Стрий. На цій же ж афіші, але нижче було написано Кубок Європейських Чемпіонів «Динамо» Київ – «Бенфіка» Португалія, а ще нижче «Динамо» Київ – «Барселона» Іспанія. Шкода, що я тоді не взяв цю афішу. Була б пам’ятна згадка. Перед грою до мене підійшов італійський кореспондент і на ламаній російській мові з подивом запитав: «Чи не має Ваша «Скала» нічого спільного з театром «Ла Скала» у Мілані. Я сказав йому, що ми не маємо нічого спільного, але ми постараємося на полі бути артистами. Він подякував. І на другий день вийшло моє інтерв’ю саме з цим заголовком. Перед грою у нас було надзвичайне хвилювання, але настрій був бойовий. Наш начальник команди Микола Зелінський проявив себе справжнім психологом і заспокоїв наших гравців. «Нам немає чого втрачати і ми повинні дати бій» – зазначив Микола Миколайович. Ми боялися не програти з великим рахунком. Прикро що ця гра не транслювалася по телебаченню. Що ж стосується самої гри то кияни домінували на полі і наприкінці першого тайму Ахрік Цвейба відкрив рахунок – 1:0. У другому таймі кияни могли збільшити перевагу, однак наш захист на чолі з воротарем Богданом Стронціцьким діяв бездоганно. А під завісу другого тайму Василь Кардаш прицільним ударом встановив паритет – 1:1. Динамівці Києва та глядачі були в щоці від цього результату. Вже після гри коли команди покидали футбольне поле Республіканського стадіону і Павло Яковенко промовив до нас: «Та ми вас у тому Стрию розірвемо – 10:0. Але не так сталося, як гадалося.

 

Гра-відповідь у Стрию через два тижні мала розставити усі крапки над «і». Знаю, що досі ходять міфи про цей матч: таємна пропозиція керівництва Динамо» Києва нашому керівництву команди про здачу гри. Що можете про це сказати?

Хоча пройшло вже 33 роки з часу цієї гри, але я до цього часу пригадую все як було. Перед грою у Стрию до мене підійшло керівництво київського «Динамо» і запропонувало нам 30 комплектів форми всесвітньовідомої італійської фірми «Umbro», починаючи з парадно-вихідних костюмів з краватками, сорочками та мештами і закінчуючи тренувальними спортивними та балоновими костюмами, а також копочки, бутси, кросівки, спортивні кепки та шапки. Я сказав їм, що мені треба порадитися з тренерським штабом, тому що сам я таке рішення не можу прийняти. Я прийшов у нашу тренерську кімнату і озвучив їм пропозицію від керівництва «Динамо». Вони вислухали і Валентин Михайлович Ходукін сказав: «Пане президенте, подивіться на вщент переповнені трибуни. Вам жити у Стрию і люди Вам не пробачать як дізнаються. У футболі є такий неписаний закон – раз ти взяв, то через два дні буде знати вся Україна». Я подякував йому і підійшов до головного тренера киян Анатолія Кириловича Пузача і відмовив у їх пропозиції і сказав, що «Скала» дасть бій динамівцям. І я не помилився, ми ледь не створили футбольну сенсацію українського масштабу.

Сама гра-відповідь на Стрийському стадіоні «Сокіл» зібрала палких футбольних вболівальників не тільки зі Стрийського району, але й з цілої Західної України. За різними офіційними даними на «Соколі» були присутні близько 17 тисяч глядачів і це при тому, що на той час наш стадіон вміщував 7200 глядачів. Як кажуть – яблуку не було де впасти. На Вашу думку вболівальники прийшли подивитися на ФК «Динамо» Київ чи вірили у перемогу стриян у цьому двобої?

Трохи розповім Вам про підготовку до матчу в Стрию. Перед грою ми встигли зробити принаймні часткову реконструкцію стадіону. Адже він не був готовий до гри такого високого рівня. Нам треба було оперативно міняти трибуни, зробити огорожу та ще безліч іншого. Завдяки нашій місцевій владі та безпосередньо Михайлу Васильовичу Гладію ми це зробили швидко і київська поважна комісія дала добро на проведення матчу-відповіді «Скала» Стрий – «Динамо» Київ на Стрийському центральному міському стадіоні «Сокіл». Ми знали що наш стадіон вміщує 7200 глядачів. Але офіційно ми продали 14 тисяч квитків. Люди впритул стояли один до одного. Навіть бігові доріжки були заповнені вболівальниками. Але дуже багато вболівальників перелізли через паркан, а також велика кількість людей прорвали міліцейську охорону біля воріт і увірвалися на стадіон. По наших підрахунках було 17 тисяч вболівальників. А ще були глядачі які повилазили на дерева, дахи, паркан, пологовий будинок. Слід відзначити, що до охорони цього грандіозного по напрузі матчу було задіяно працівників міліції з шести районів Львівщини (Стрийського, Сколівського, Жидачівського, Дрогобицького, Миколаївського та Самбірського). Інтерес людей до цього матчу був настільки великий, що, незважаючи на те, що початок матчу був о 15.00, стадіон вже був повністю заповнений о 12.00. Усе місто готувалося до зустрічі з київськими динамівцями. Навіть на Стрийському АТП проходив конкурс серед водіїв за право привезти київську команду з військового аеродрому. Щасливчик, який віз киян на гру з футболістами «Скали», потім розповідав, що Олег Саленко, вражений таким футбольним паломництвом, приїхавши на стадіон промовив: «Да, нам бы отсюда выехать». Що ж стосується чи вірили вболівальники у перемогу «Скали» то скажу однозначно – вірили. Вся футбольна Львівщина чекала сенсацію від стрийської команди. Мені розповідали, що паралельно з нашим кубковим матчем у сусідньому Дрогобичі також відбувався футбольний поєдинок. І під час матчу коментатор сказав, що є результат після першого тайму зі Стрия. Стадіон наче завмер, а коли він об’явив що після першого тайму «Скала» попереду – 1:0 то стадіон у Дрогобичі наче вибухнув, гул був неймовірний, люди плескали та раділи. Пригадую, що найбільших збитків нашому стадіону, як це не парадоксально, завдали нам вболівальники «Скали». Після того як Віктор Сидоренко забив під завісу першого тайму перший гол у цій грі, вболівальники почали шалено стрибати, і старі лавки трибун просто не витримали: зламалися і порозліталися. На початку другого тайму Андрій Аненков зрівняв рахунок – 1:1. Основний час так і не виявив сильнішого – 1:1. У першому екстратаймі Олег Саленко забив переможний м’яч. Після гри киянам важко було дійти до роздягалень. На той час у нас не було турнікетів і вболівальники просто відривали від динамівців Києва шматки форми на сувеніри. Ще до гри київські футболісти були впевнені у своїй перемозі в основний час. Вони прилетіли до Стрия на власному літаку і планували відлетіти літаком о 17.30, тобто через півтори години після гри. Але оскільки матч затягнувся на додатковий час, то керівник київської делегації, відомий у минулому футболіст київського «Динамо», заслужений майстер спорту та заслужений тренер України Володимир Федорович Мунтян відклав виліт до Києва. Прикрий інцидент стався під час матчу «Скала» Стрий – «Динамо» Київ. Відомий фанат стрийського футболу, колишній перукар пан Борщук, який завжди був присутній на усіх домашніх матчах стрийської «Скали», настільки хвилювався, що коли Андрій Аненков забив у наші ворота м’яч, йому стало погано і його серце не витримало і на превеликий жаль він після цього матчу помер. Але і є кумедний трафунок. Один із фанатів стрийської «Скали» так «насвяткувався», що впав обличчям у шашличницю і трішки обгорів. Коли ж бідака прийшов додому, то розповів дружині, що на нього впав запал з ракетниці, яку випустили на честь перемоги стрийської «Скали». Бідолаха навіть не пам’ятав справжнього рахунку гри.

Ви були президентом ФК «Скала» Стрий з 1989 по 1993 рр. Другий прихід Володимира Бурія у ФК «Скала 1911» Стрий припав на 2022 рік. Керівництво стрийської команди призначило Вас директором, а через рік – президентом команди. Яке завдання поставили перед Вами засновники ФК «Скала 1911» Стрий? 

Перед моїм призначенням я мав розмову з головою Стрийської громади Олегом Канівцем, який багато уваги приділяє спорту та зокрема футболу. Судіть самі: наші титуловані та імениті сестри, міжнародні гросмейстери Анна та Марія Музичуки входять у першу десятку найсильніших шахісток світу. Стрийські автомоделісти на чолі з Ігорем Сафіяником є чемпіонами та призерами Європи, а також багаторазовими чемпіонами та володарями Кубка України. У Стрию є ВК «Рись-ДЮСШ», яка успішно виступає у чемпіонаті України серед команд вищої ліги. Наша ФК «Скала 1911» є учасником чемпіонату України серед команд другої ліги. Крім того, ФК «П’ятничани» є одним із лідерів аматорського футболу на Львівщині. З цього сезону АФ «Скала 1911» Стрий, ФК «Стрілків» та «Січ» Добряни дебютували відповідно у першій, другій та третій лігах чемпіонату Львівщини. У нашій громаді вагомі здобутки на міжнародній та українській арені мають кікбоксери, каратисти, боксери, легкоатлети та дзюдоїсти. І у цьому є чимала заслуга Олега Леонідовича Канівця, який цікавиться здобутками наших вихованців. Без фінансової допомоги Стрийської міської ради було б дуже важко конкурувати нашим командам та спортсменам в Україні та за її межами. Тому очільник нашої громади Олег Канівець відразу звернув мою увагу на те, що ФК «Скала 1911» має радувати своєю динамічною. результативною та комбінаційною грою вболівальників і при цьому займати високе місце у турнірній таблиці.

ФК «Скала 1911» вже другий рік виступає у чемпіонаті України серед команд II ліги. З таким головним тренером як Роман Гнатів та гравцями команди стрияни можуть замахнутися на підвищення у класі?

Дійсно, саме з таким головним тренером як Роман Михайлович Гнатів ми можемо замахнутися на першу лігу. Я ні в якому разі не хочу образити тих головних тренерів, які працювали до нього. Кожен з них вніс свою лепту в становлення нашої команди. Маю велику надію, що після закінчення цього сезону, ми підсилимо нашу команду новими гравцями. Керівництво, тренерський штаб та гравці «Скала 1911» Стрий  прикладуть усіх зусиль, щоб виступати у I лізі чемпіонату України.

Яке місце стриян у турнірній таблиці футбольного сезону 2024/2025 рр. буде прийнятним для Володимира Бурія?

ФК «Скала 1911» добре стартувала після поновлення матчів чемпіонату України серед команд другої ліги. Перемоги над другими командами «Рух» Львів, «Полісся» Житомир, а також над «Ревера 1908» Івано-Франківськ і нічия з ФК «Вільховець» дає нам шанс поборотися за трійку призерів. Все буде залежати від того, як ми проведемо заключну гру чемпіонату проти «Реал Фарма» Одеса. При позитивному результаті ми ввійдемо в трійку призерів.

Дякую за цікаве інтерв’ю та бажаю керівництву, тренерському штабу та гравцям ФК «Скала 1911» нових перемог та футбольних вершин. 

І я користуючись такою можливістю щиро дякую нашим незламним Збройним силам України, за те що ФК «Скала 1911» має змогу виступати у чемпіонаті України серед команд другої ліги. Мирного нам неба та усіляких гараздів! Нехай Господь Бог оберігає кожного нашого Захисника та Захисницю. А тим воїнам, які віддали своє життя за Незалежну та Суверенну Україну – вічная пам’ять і світла шана!

Слава Україні! Героям Слава! Віримо в Україну та наші Збройні сили!

Інтерв’ю взяв Михайло ОЛІЙНИК. Фото з архіву автора.