20 червня день медичного працівника. «102-річна стриянка найстарша жертвакоронавірусу в Україні », – Андрій БАБЯК
У кожної людини свій рубікон. Covid-19 став для усіх тією межею, яка реально розділила життя на «до» і «після». Серед них і наш герой – корінний стриянин, усміхнений та доброзичливий, вимогливий у роботі, фанат місцевого футбольного клубу «Скала», людина певних життєвих принципів, патріот свого міста та держави, п’ятдесятирічний завідувач інфекційного відділу Стрийської ЦМЛ Андрій Бабяк.
Якщо в дитинстві хлопчики зазвичай мріють про професію пожежника, космонавта, поліцейського, то у пана Андрія є своя історія вибору професії. У 9-річному віці він з батьками поїхав влітку відпочивати на Закарпаття. І там стався прикрий випадок. Мама з татом захворіли черевним тифом, скуштувавши води з криниці. Стан їх був вкрай важким. Хлопчика довелося терміново відвести до когось з родичів. Забрала його хресна мама, тоді студентка медінституту. Лікування тривало довго й навіть існувала загроза фатального випадку, бо це серйозне інфекційне захворювання. Про це Андрійко підслухав у розмові хресної з іншою родичкою, які обговорювали, що буде з хлопцем вразі zroj він залишиться сиротою. Тоді й пообіцяв собі, що як виросте стане лікарем інфекціоністом, щоб ні в кого з дітей не вмирали батьки.
На щастя після тривалої хвороби мама і тато одужали. Слово, яке собі дав Андрій у критичний момент він дотримався й на здивування батьків інженерів вступив до медичного інституту і саме, на спеціальність лікар-інфекціоніст. І жодного разу про це не пошкодував.
«Відповідальність у всіх лікарів однакова, бо йдеться про здоров’я людей та інфекціоністи завжди ризикують власним життям і це не метафора, бо така специфіка нашої роботи. У нас постійно існує ризик інфікуватися від хворого. Якщо у хірурга, травматолога, терапевта є прогнозовані операції чи сталий графік роботи, то у нас спалахи інфекції синусоїдні. Ми тижнями могли мати в лікарні 1-2 хворих, а потім раптово отруєння на весіллі й одночасно привозять до 30-40 осіб, чи коли був спалах кору, то на сорок ліжко-місць в лікарні у нас перебувало 70 хворих, які потребували постійного догляду», – розповідає Андрій Бабяк.
Та все це було «до». Нині інфекційна лікарня у Стрию працює виключно з ковідними хворими. «Коли минулого року ми почули, що в Китаї спалахнула якась інфекційна хвороба, то це одразу насторожило, бо з досвіду знаємо, що всі китайські інфекції рано чи пізно будуть і в нас. І коли я здавав річний звіт, на початку січня 2020 року, головному санітарному лікарю Львівської області Наталії Тимко була розмова, що потрібно бути готовими до чогось серйозного. Централізована підготовка почалася після перших випадків в Італії в лютому минулого року. Від тоді триває регулярний моніторинг ситуації й матеріальне забезпечення. Станом на початок лютого 2020 року ми абсолютно були не готові до епідемії коронавірусу. Тоді з захисту ми мали всього 8 протичумних костюмів. Щоб читач зрозумів, зараз використовується 16 у день. Мали один концентратор кисню і реанімації не було. Нас почали готувати до того, що ми будемо резервним медзакладом. Квітень був підготовчим місяцем. В Україні з’явилися перші випадки захворювання. Тільки завдяки волонтерам і спонсорам ми початок епідемії зустріли підготовленими. Я особисто вдячний депутатці Анжелі Марголич і меценату Зіновію Карпінському, які допомагали концентраторами кисню. І ще нам повезло, що Львів почав працювати одразу в березні над забезпеченням і ми мали 2 місяці люфту на підготовку й забезпечення від держави. У нас взагалі не було прямого кисню, нині ми ним забезпечені. Ще ми стикнулися з тим, що почали звільнятися лікарі, медсестри, санітарки. Довелося перебудовувати всю систему роботи. Зараз у нас чергові бригади і все організовано так, що проблем з кадрами немає. Хоча тоді ми й уявити собі не могли, що матимемо одночасно 197 хворих і ПЛР тест тепер роблять за день, а тоді доводилося чекати на результат 6-7 днів», – згадує пан Андрій.
Звичайно, пам’ятним є перший пацієнт з Covid-19 у Стрийській інфекційній лікарні. Його привезли 16 травня 2020 року. «Я цей день запам’ятав, як кіно на все життя, – розповідає Андрій Миронович. – Хоча це був мій вихідний, довелося приїхати, бо машина з хворим стояла вже під дверима лікарні з проблисковими маячками, а чергові медсестри відмовлялися приймати тому що боялися. Я екіпірувався згідно з інструкцією й дзвонив до інших медсестер, бо ці одразу написали заяви на звільнення. Їх десь можна зрозуміти, обидві старшого віку та наш обов’язок лікувати людей. Приїхала, хоча й після нічної зміни, медсестра Оксана та дві санітарки, які були на зміні, разом переодягнулися в захисні костюми й прийняли нашого першого пацієнта з коронавірусом. Якщо я скажу, що не боявся – то збрешу. Боявся. Але я мав це зробити. Ми намагалися мінімізувати присутність поряд з ним та все необхідне лікування він отримав і через три тижні поїхав до дому, при чому без реанімації. Це був мешканець району та ще й після інсульту, з порушенням мови і опорно-рухового апарату. Ми врятували його і отримали неоціненний досвід».
Загалом тільки через ковідний госпіталь (так тепер називають інфекційну лікарню) за період пандемії пройшло більше п’ятиста пацієнтів різної складності й віку. Найстарша, 102-річна стриянка пані Людмила, на жаль, не перенесла недугу, й увійшла до статистики жертв коронавірусу, як найстарша в Україні. Є і позитивні новини. Найстаршого 94-річного пацієнта в Стрию вдалося вилікувати від Covid-19, бо як зазначає лікар, людина сама не втратила віри в життя й боролася разом з медиками. Пік захворюваності припав на лютий-березень 2021 року. На сьогодні це 60-70 госпіталізованих. Сталою є кількість хворих у реанімації 8-10 при тому, що загальна кількість недужих йде на спад. Обстежень на конкретний штам вірусу в Україні не роблять, тому яким саме ковідом хворіють у нас не відомо. Нині існує єдиний міжнародний протокол лікування якого дотримуються і в Стрию. Він має певні розділи відповідно до складності перебігу Covid-19. Від домашніх умов – до лікарняних. На жаль, низька свідомість і легковажність пацієнтів приводить до ускладнень та летальних випадків.
Повернімося ж до героя нашої розповіді. Фактично Андрій Бабяк нині обіймає три посади. Як завідувач відділу, складає графік роботи, комплектує бригади, фіксує робочі години – паперова робота одним словом. Відповідає за забезпечення медикаментів, тобто підраховує скільки чого необхідно, аналогічно фіксує необхідну кількість захисного одягу, рукавичок, масок, антисептиків – розхідного матеріалу, зокрема, для обробки багаторазових захисних костюмів (одного вистачає приблизно на 50 обробок) тощо. Друга посада – міський інфекціоніст, відповідає за інфекційну безпеку в місті Стрию. Це щоденна подача інформації начальнику відділу охорони здоров’я Стрийської міської ради Ігореві Равлінку, готує аналітику й також щоденні звіти до Львова. Й в обов’язки входить бути членом усіх медичних комісій, зокрема, й комісії по визначенню спірних питань серед самих медиків, посадового недбальства, зловживань, тощо. Окрім цього, добу через три чергує лікарем у червоній зоні.
Поза роботою має захоплення усього свого життя – футбол. У 1986 році заснував фанський рух у Стрию і об’їздив майже усі стадіони з такими ж фанами як він, підтримуючи улюблену команду. Стрийська «Скала» – клуб, номер один в особистому рейтингу пана Андрія. Слідкує за її перемогами і невдачами. Навіть написав і видав книгу «Скала «Стрий» 100 років злетів і падінь» до 100-річчя ФК. Мріє побувати у Бразилії, яка славиться футбольними зірками.
Андрій Бабяк – політично активний. Не стоїть осторонь й громадсько-політичного життя. Балотувався до міської ради під прапорами Національного корпусу. У свій час був прихильником Правого сектору.
Для відновлення після роботи полюбляє прогулятися дамбою вздовж річки Стрий чи відволіктися за грою в покер. Перш ніж щось зробити завжди зважує «за» і «проти». Вислів «Собаки гавкають, а караван іде» – найбільше імпонує його життєвим принципам. І ніколи б не поїхав на заробітки до Росії, бо національні інтереси – без пафосу – понад усе.
Наталія КАРПЕНКОВА.
Фото з особистого архіву
А. БАБЯКА.
