Хвала, за те, що у армійському строю, вітчизну, як дитину, надійно захищаєте свою…
Весна! І перше, що приходить на думку жінкам – це свято 8 Березня. Яким воно буде, що подарує коханий, що придбати новенького, чим потішити себе єдину й неповторну. І тут мимоволі починаєш заздрити жінкам-військовослужбовцям (у нас бо в редакції більшість дівчата), які без квітів у цей день ну точно не залишаться, оскільки працюють в оточенні справжніх мужчин. У всі ж часи офіцери були найгалантнішими кавалерами. Ось я і вирішила поцікавитися: як працюється жінкам у погонах, чи бува не заздрять нам, цивільним.
Щоб потрапити на територію військової частини, заздалегідь домовляюся з начальником штабу, першим заступником командира в/ч А 2847 Русланом Пужанівським. У призначений день і час він мене й зустрів на КП (контрольний пункт, хто не знає), виписавши перепустку, яка надавала право перебувати в частині 2,5 години.
Що зробиш, армія, тут все регламентовано, все за статутом. Одразу ж, як людина військова, пан підполковник перейшов до предметної розмови і розповів, що на сьогодні у військовій частині А 2847 служить 49 жінок. З них 4 – офіцери, 3 – прапорщики, 4 – сержанти, 38 – солдати строкової служби за контрактом. До бойового чергування залучаються на КП – 28 жінок, у I дивізіон – 2, у дивізіон – 2. Щодня це 7 жінок.
Серед кращих відмітив капітана Тетяну Чепу, старшого лейтенанта Наталію Антошів, прапорщиків Марію Каретнікову та Валентину Шимчик, старших солдатів Наталію Сірканець, Вікторію Степаненко, Любов Гарбуз, Світлану Оніпко, Лілію Фатафутдінову, а також працівниць ЗСУ Богдану Распопову, Олександру Шокіру, Марію Ткачик.
Відтак, підполковник представив мене заступнику командира в/ч А 2847 з виховної роботи, майору Ігорю Шпаргалюку, який, хоч людина в стрийській частині новенька (тиждень на цій посаді), вже встиг підмітити, що жіночий контингент складає приємне враження, як зовні, так і за результатами служби.
За браком відведеного мені часу вдалося поспілкуватися з чотирма представницями жінок у погонах. Усі вони розповіли, що 8 Березня у військовій частині завжди проходить урочисто. Чоловіча половина організовує справжнє свято, — солодкий стіл, концерт, квіти, компліменти, підвищена увага – невід’ємні атрибути в цей день.
Також це єдиний день в році, коли жінки-військовослужбовці, які не заступають на бойове чергування, можуть прийти на урочистості у цивільному вбранні. «Треба віддати належне чоловікам-військовим, які особливо бережно ставляться до нас, жінок у формі, й вміють возвеличити у нас жінку-матір, жінку-берегиню сімейного вогнища», – цитую одну з моїх співрозмовниць. — «А ще окреме спасибі за те, що по можливості 8 Березня жінок не ставлять у наряди».
«Жодного разу не пошкодувала, що стала військовою»
{mosimage}Заходжу у кабінет з супроводжуючим мене підполковником Русланом Пужанівським. Нас зустрічає стоячи, віддаючи честь старшому за званням миловидна брюнетка зі щирою посмішкою і дивовижними очима, які світяться щастям. Залишаємось на одинці. Знайомимось. Сержант Наталія Дидик в армії з 1995 року. На сьогодні займає посаду керівника кадрового органу.
Батько прослужив у Збройних силах 25 років і мама у свій час теж була на службі. Закінчивши Стрийську ЗОШ № 9, мріяла стати лікарем, та життя внесло свої корективи. У 90-х роках армія вважалася найбільш стабільною у фінансовому плані, тому й пішла на військову службу спочатку рядовим. Відтак, у 2009 році закінчила курси з підготовки сержантів. Жодного разу не пошкодувала, що обрала таку професію.
Хоча дотримання статуту обов’язкове і ніяких поблажок жінкам не роблять. Запитую про форму, макіяж, особисте життя. Наталя каже, що взагалі то жінка і у військовій формі (зеленій камуфляжній – прим. автора) залишається жіночною і привабливою. Легкий макіяж теж припустимо. Прикраси, звісно, на службі недоречні.
Літня, голубого кольору форма передбачає спідницю, пілотку (схожа зі стюардесами – прим. автора), тому, як на території військової частини, так і за її межами жінки відчувають підвищену увагу з боку сильної половини людства. Одна біда — тендітним жінкам доводиться її перешивати, оскільки шиють її під одне лекало, переважно великих розмірів.
Вдома з чоловіком, теж військовим, теми роботи і служби не торкаються. Каже, що увесь негатив, чи тягар служби залишається за ворітьми військової частини, а дома є про що поговорити, адже багато спільних інтересів, вподобань, мрій.
«Знайомство з армією почалося, коли вийшла заміж за курсанта»
{mosimage}Сержант Тетяна Ревека служить з 2001 року, нині обіймає посаду начальника секретної частини. Закінчила Полтавський педагогічний університет. Ще студенткою вийшла заміж за курсанта і саме з цього часу почалося її знайомство з армією. Виросла в сім’ї лікаря і вчительки, тому й вирішила обрати професію педагога.
До Стрия потрапили за направленням чоловіка служити в одній з військових частин. Деякий час вчителювала, та фінансові проблеми на освітянській ниві призвели до того, що залишилася без роботи. На сімейній нараді було вирішено змінити рід діяльності. Так Тетяна опинилася на службі в армії й зазначає: «це далеко не романтика, та я не шкодую». Пройшла декілька щаблів служби.
Починала з солдатських посад і ось тепер — начальник секретної частини. Стажувалася у Євпаторії в спеціальному центрі. На питання, чи важко жінці втримувати секрети, посміхаючись відповіла: «Звісно, якщо брати психологію жінки, як вона сприймається зазвичай, що не вміє зберігати таємниці. Та служба є служба і військові секрети ми зберігаємо дуже серйозно. Ми підписуємо спеціальний документ про нерозголошення секретної інформації.
До речі, командири якраз відмічають, що жінки є більш дисципліновані, виконавчі, обов’язкові тому такі посади саме для представниць слабкої статі. Якщо говорити з точки зору гендерної політики, то жінка в армії – це зовсім не дивина, й саме зі штабною роботою жінки справляються краще». Слухаю Тетяну і розумію, що жінка військового, навіть якщо вона цивільної професії, все одно підсвідомо бере участь у його службі.
І якщо чоловіки чогось досягають – це перш за все заслуга дружини, яка поряд і в радості, і в горі. Чоловік Тетяни нині військовий пенсіонер, звільнився у званні підполковника, працює в одній з охоронних фірм. «Я дуже вдячна своєму чоловікові за його підтримку, – каже Тетяна Ревека, – можливо тому, що він був поряд, мені легше вдалося «перебудуватися» з цивільної професії. Не кожна жінка зможе служити в армії на рівні з мужчинами, це важко психологічно, фізично, морально. Потрібно бути дуже вольовою й водночас зуміти залишитися жіночною і слабкою, як призначено природою».
«А от форма – це болюче питання, – продовжуємо розмову. – Деколи жінки цивільні нам заздрять, бо вважається, що жінка у формі – це романтично, сексуально. А ми своєю чергою заздримо цивільним панянкам, особливо влітку, коли вони можуть собі дозволити вдягнути легеньке плаття, високі підбори. Тому було б дуже добре, якби військові дизайнери розробили більш гарнішу, функціональнішу форму, і суто жіночу, бо зараз вона шиється за чоловічими стандартами».
«Для мене «морзянка» – друга рідна мова»
{mosimage}Місце роботи наступної героїні – передавальний радіоцентр. Старший солдат Тетяна Родіна – радіотелеграфіст, тому її стихія — «морзянка». Вона може зашифрувати і навпаки розшифрувати будь-який текст. Тут безліч передавачів, радіоапаратури, все шумить, пищить. Покинути свій пост ні за яких причин вона не може.
Коли виникає гостра потреба чи обід, її підміняє спеціально навчений солдат строкової служби. За час нашого спілкування тричі Тетяна приймала повідомлення, а відтак передавала далі в потрібну інстанцію. Тому наше знайомство було коротким. Та й об’єкт цей секретний. Родом Тетяна з Житомирщини, за фахом хімік.
Коли працювала в одній з лабораторій Києва, вийшла заміж за військового й за ним, двадцять один рік тому, поїхала служити до Стрия. Сама ж в армії з 1997 року. Довелося спеціально вчитися на радистку. Спочатку не все виходило, та тепер почуває себе «як рибка у воді», із закритими очима може набрати будь-яку радіограму. Для неї «морзянка» – друга рідна мова. Розбирається в радіотехніці не гірше спеціалістів-технарів, на моє запитання, чи телевізор може полагодити, щось запаяти, сміється. «Ні, – каже – для цього вдома є чоловік».
Тішиться успіхами доньки Оксани, яка зараз навчається в одному з Київських ВУЗів, до речі, технічного спрямування. Телесеріалів на військову тематику не дивиться, бо вистачає власної служби. Та й у кіно не все правда, багато чого прикрашають, а насправді сурові військові будні не такі романтичні. Про свій вибір абсолютно не шкодує.
«Єдиного рецепту щастя, як для жінок у погонах, так і для цивільних, немає»
{mosimage}Шикарна блондинка з неймовірними зеленими очима, до яких дуже пасує військова форма. Це старший солдат Юлія Олійник – телефоніст дальнього зв’язку. В армії вона вже 17 років. Юля забезпечує зв’язок, як внутрішній в самій частині, так і зовнішній з іншими частинами. Продовжила династію батька. Взагалі, у Юлії в кожному з поколінь хтось мав відношення до армії. Народилася в Києві, та вже 22 роки живе в Стрию й вважає його своїм рідним містом.
Запитую: « Існує стереотип, що жінки в армію приходять, щоб вийти заміж. Так це чи не так?» «Долю свою можна знайти як в армії, так і за її межами. Можливо, у цивільних жінок навіть більше можливостей у цьому плані. Я була заміжня за військовим, та не склалося. Єдиного рецепту щастя, як для жінок у погонах, так і для цивільних, немає», – ось так по-філософськи відповіла красуня. Юлія зараз здобуває цивільну професію юриста, навчаючись у Київському європейському університеті. Та покидати найближчим часом армію не збирається.
Можу зробити висновок, що на роботі жінки-військові теж обговорюють новинки косметики, серіали, діляться рецептами. До речі, розповіли мені випадок, коли у зошиті поряд з функціональними обов’язками записали рецепт і при перевірці генерал це помітив, та нічого не сказав.
Було у наших коротеньких інтерв’ю й те, що кажуть «не для преси». Ще додам, що усі чоловіки, яким випала честь служити з такими жінками, мають їх на руках носити. Та це армія, й за статутом не можна. Та привітати — святий обов’язок. За усіх військових чоловіків доведеться «віддуватися» моїм новим знайомим: підполковнику Руслану Пужанівському та майору Ігорю Шпаргалюку.
{mosimage}Руслан Пужанівський: «З великою повагою ми ставимося до жінок, які нарівні з мужчинами вкладають свою працю у виконання найважливішої функції – захисту своєї держави. Найтепліші вітання адресуємо Вам, жінкам, які пов’язали свою долю з Повітряними Силами Збройних Сил України і гідно несуть нелегкий тягар військової служби.
«Хвала Вам, наші славні берегині, За те, що у армійському строю, вітчизну Ви так само, як дитину. Надійно захищаєте свою…» Від усієї душі бажаємо всім, любі наші жінки, щастя і здоров’я, благополуччя і добробуту, вічної молодості й кохання!»
Ігор Шпаргалюк: «Мудреці кажуть: «Царство жінки – це царство ніжності, тонкості і терпіння». І завдання чоловіка не зруйнувати його, а захистити від усіх можливих негараздів. Ви – берегині життєдайного вогнища, що зігріває душу й рідну землю.
{mosimage}8 Березня – це чудова нагода, щоб скласти усім жінкам велику подяку за чарівність, добро і ніжність, витримку та нагадати нам, чоловікам, що піклуватися про жінок ми повинні не лише цього весняного дня. Нехай завжди посміхається Вам доля і збуваються мрії!»
Наталія Карпенкова. Фото автора
{mosloadposition user7}
