Ігор Тенюх

АДМІРАЛ Командувач Військово-Морських Збройних Сил України Ігор Тенюх є справжнім прапором Сил національного флоту

Знаходячись у такому небезпечному районі,
його тральник не допустив жодного випадку підриву радянських танкерів на
морських мінах та нападу на них морських піратів. Тож в 1990 році за
успішне виконання завдань бойової служби і забезпечення безаварійного
мореплавства в районі Персидської затоки капітан-лейтенант Ігор Тенюх
був нагороджений орденом «За службу Батьківщині» III ступеня та
нагрудним знаком «За бойове тралення».
{mosimage}Перебудова в Радянському Союзі, яка розпочалася в кінці 80-х, привела до
активізації громадсько-політичного життя. Севастополь і флот не стояли
осторонь подій. У 1989 році, повернувшись з бойової служби, командир
«Сигнальщика» капітан-лейтенант Ігор Тенюх вступив до товариства
української мови «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка і разом з його головою –
флотським журналістом Миколою Гуком та активним просвітянином – майором
Володимиром Холодюком зайнявся активною громадською і просвітницькою
роботою в гарнізоні.

Популярність «Просвіти» в Севастополі зростала, і
Ігор Тенюх здобув високий авторитет на флоті. Тож, за пропозицією
товариства, весною 1990 року його обирають депутатом Севастопольської
міської ради. Там він організував і очолив депутатську групу «Україна»,
до якої увійшло 28 депутатів, і це стало повною несподіванкою як для
компартійного керівництва міста, так і для командування флоту.

Вперше за
довгі роки в стінах міської ради Севастополя зазвучала українська мова.
Тоді в суспільстві вже відчувалося, що радянська імперія дійшла свого
кінця і назрівають вирішальні політичні події та реальні зміни. Це
спостерігалося і в середовищі військових колективів флоту. Політичну
ситуацію в Україні все більше визначав «РУХ за перебудову».

Тому
закономірно, що депутат міської ради Ігор Тенюх взяв участь у роботі
другого з’їзду Руху, який відбувся у кінці жовтня 1990 року в Києві. Як
представник Чорноморського флоту він виступив з пропозицією створення
національного війська і флоту та був обраний з’їздом до організаційного
комітету по відродженню Української Народної Армії.
Виступ на з’їзді Ігора Тенюха та обрання його до складу організаційного
комітету, який очолив Володимир Мулява, були сприйняті командуванням
Чорноморського флоту вкрай негативно. У міській і флотській пресі проти
нього негайно була організована брудна кампанія.

Ще не встиг офіцер
прибути до Севастополя, як наказом командувача флоту – адмірала Михайла
Хронопуло він був усунутий з посади командира корабля і вже як
неперспективний офіцер призначений для подальшої служби на
мінно-торпедну базу флоту. Далі за «націоналістичні погляди» йому
затримали чергове військове звання «капітан 3-го рангу», не дозволили
вступити до військово-морської академії, заборонили пропускати до
військових частин гарнізону та на кораблі, і розпочали переслідування за
політичними мотивами.

На Чорноморському флоті починалася відчайдушна
боротьба проти української незалежності і, для прикладу іншим, з Тенюха
ліпили образ офіцера без честі й гідності. Але це лише впевнило Ігора
Тенюха в правильності своїх дій, і він продовжив гуртувати навколо себе
патріотично налаштованих військовослужбовців.

В лютому 1991 року він
взяв участь у роботі першого засідання організаційного комітету зі
створення Української Народної Армії і долучився до створення Спілки
офіцерів України — громадської організації, яка мала очолити діяльність
із відродження Збройних Сил України. В липні 1991 року в Києві проходив
перший з’їзд Спілки офіцерів України, на який Ігор Тенюх був запрошений
як представник флоту.

Але, незважаючи на звернення до командування
Чорноморського флоту Верховної Ради, його на з’їзд не відпустили,
поставивши в наряд зі зброєю. А військовій прокуратурі наказали: у разі
відсутності Тенюха відкрити проти нього карну справу. На з’їзд поїхали
інші делегати від флоту — Микола Гук, Володимир Холодюк, Анатолій
Капінос та інші військовослужбовці, через яких він звернувся до з’їзду з
листом

Після оголошення В. Мулявою звернення, з’їзд обрав Ігора Тенюха
до складу виконкому створеної Спілки офіцерів України і прийняв заяву
на ім’я Президента СРСР Михайла Горбачова, Голови Верховної Ради УРСР
Леоніда Кравчука, Міністра оборони СРСР Дмитра Язова та командувача
Чорноморським флотом з протестом проти переслідування Ігора Тенюха за
політичними мотивами.

Після проголошення незалежності України і прийняття рішення вищим
керівництвом держави про формування Збройних Сил України у Верховній
Раді розпочала роботу Комісія з питань державної оборони та національної
безпеки під головуванням Василя Дурдинця, яка мала підготувати
необхідні документи та внести їх на затвердження Верховною Радою. З
призначенням першого Міністра оборони України генерал-майора Костянтина
Морозова, до роботи Комісії було запрошено багато офіцерів з штабів
військових округів, дислокованих на території України, та штаб
Чорноморського флоту свого представника не представив.

Через це робота
Комісії з підготовки законодавчих документів гальмувалася. Відчуваючи
відсутність військово-морських фахівців, у жовтні 1991 року Ігора Тенюха
викликали до Комітету з питань оборони і державної безпеки. Поповнення
Комітету, згадував згодом полковник Віталій Лазоркін, додало певного
динамізму в його роботі. Те, що це був лише капітан-лейтенант, аж ніяк
не применшувало зрілості його досвіду і знання оперативних і тактичних
завдань флоту.

Саме Ігорю Тенюху належить авторство в Законі України
«Про Збройні Сили України» назви «Військово-Морські Сили», а не
«Військово-Морський флот», як до цього пропонували сухопутні офіцери.
Він аргументував це так: «У складі Військово-Морських Сил в Україні, за
потреби, може бути декілька флотів». А на Чорноморському флоті ситуація
ускладнювалася — почалося відверте переслідування військовослужбовців за
прагнення служити своєму народові, а Міністерство оборони рішучих дій
зі створення Військово-Морських Сил не виявляло.

Саме з цієї причини
Ігор Тенюх запропонував Віталію Лазоркіну доповісти Міністру оборони про
стан справ на флоті. Разом з прибулим у відпустку до Києва капітаном
1-го рангу Валентином Польовим він підготував на морській карті повну
інформацію, чим надзвичайно здивував Костянтина Морозова, який не
очікував почути від капітан-лейтенанта такої обґрунтованої доповіді.
Міністр запевнив, що невідкладно займеться цим питанням.

{mosimage}Час спливав, а
Чорноморський флот, під командуванням новопризначеного Москвою
командувача – віце-адмірала Касатонова, відкрито і цинічно ігнорував як
українське законодавство, так і Міністерство оборони України. Касатонов
заборонив виконання військовослужбовцями флоту Указу Президента України
про складання присяги на вірність українському народу та розпочав
активну кампанію з прийняття ефемерної присяги СНД, а Міністерство
оборони України з реакцією не квапилося. В цей час Ігор Тенюх через
офіцерів — членів СОУ почав ініціювати складання присяги на вірність
народу України.
Особисто військову присягу на вірність Україні Ігор Тенюх прийняв 22
січня 1992 року в одному строю з офіцерами і генералами Головного штабу.
Приймав її ТВО начальника Головного штабу Збройних Сил України
генерал-лейтенант Георгій Живиця. А 5 квітня 1992 року, після засідання
Ради оборони України, Президент України Леонід Кравчук видав Указ «Про
невідкладні заходи будівництва Збройних Сил України», пункт 2 якого
проголошував: «Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил
Чорноморського флоту, дислокованого на території України». Тож Україна
відбулася як морська держава, і цей день став відправною точкою
відродження національного флоту і морської слави України.

У 1992–1994
роках, одночасно з організаційною роботою в управлінні, Ігор Тенюх брав
участь у роботі урядової комісії по переговорах з Російською Федерацією
із питань розподілу Чорноморського флоту. А на флоті ситуацію обтяжував
той факт, що офіцери, які, незважаючи на переслідування, ставали на шлях
служіння рідному народу, не лише не бачили перспективи в службі, а й
залишалися без будь-якої підтримки держави — їх просто позбавляли всіх
прав і виганяли на вулицю.

Так командування Чорноморського флоту вчинимо
з екіпажем морського тральника «Сигнальщик», яким до 1991 року
командував Ігор Тенюх. За спробу перейти до Військово-Морських Сил
України він був розформований. Так само повелися і з екіпажем базового
тральника БТ–146. Проти СКР–112, який у Кримській ВМБ підняв Державний
прапор України, була застосована зброя. Про обстановку на флоті Ігор
Тенюх доповів першому заступнику Голови Верховної Ради Василю Дурдинцю і
Міністру оборони України Костянтину Морозову і, за їх дорученням, на
початку 1992 року розробив і представив концепцію та першу штатну
структуру майбутніх Військово-Морських Сил як виду Збройних Сил України.
На Чорноморському флоті мали бачити перспективу флоту України.
Працюючи в управлінні ВМС Генерального штабу ЗС України, Ігор Тенюх
розробляв концепцію майбутніх Військово-Морських Сил та Державної
кораблебудівної програми. «Підготувати концепцію було набагато простіше,
ніж реалізувати її», — пригадував згодом Ігор Йосипович. Будівництво
національного флоту пішло мимо існування Чорноморського флоту. Орггрупа
ВМС поповнювалася людьми, а служити їм було ніде.

Треба було будувати
кораблі, а ситуація з кораблебудуванням в Україні Міністерству оборони
була не відома. За часів СРСР всі кораблебудівні заводи перебували в
центральному підпорядкуванні й інформація про їх стан, наявність
кораблів і суден на стапелях у Києві була відсутня.

Для вияснення
ситуації Ігор Тенюх особисто об’їхав всі кораблебудівні та судноремонтні
заводи України, а потім провів спеціальну нараду зацікавлених
міністерств з керівниками цих підприємств, на якій і було прийнято
остаточне рішення: добудувати і ввести до складу Військово-Морських Сил
України корабель управління «Славутич», фрегат «Гетьман Сагайдачний»,
корвет «Луцьк», десантний корабель на повітряній подушці «Донецьк» і
ракетний крейсер «Україна». У 1992 році «Славутич», а в 1993 році
«Донецьк», «Гетьман Сагайдачний» і «Луцьк» увійшли до складу
Військово-Морських Сил України.

На їх базі була сформована 1-ша бригада
надводних кораблів. У 1994 році Ігор Йосипович закінчив Інститут
іноземних мов Міністерства оборони США, а в 1997–му — факультет
підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня Академії Збройних Сил
України. Того ж року він призначається командиром 1-ї бригади надводних
кораблів. На той час вже був завершений розподіл Чорноморського флоту, і
до бригади увійшли кораблі, отримані за договором між Україною і
Російською Федерацією.

Вони були просто розграбовані і вимагали
серйозного ремонту, отже, про їх зарахування до бойового складу не могло
бути й мови. Почалася важка робота з пошуку коштів на відновлення
бойової готовності кораблів в умовах обмеженого фінансування флоту.
Основна надія покладалася на шефську допомогу регіонів, й Ігор Тенюх
активно працює в цьому напрямі. У бригаді налагоджується планова бойова
підготовка, кораблі стали відновлювати готовність та нести бойове
чергування.

Бойова підготовка бригади з року в рік ускладнювалася.
Кораблі проходили морський вишкіл не лише в Чорному морі. Так, у
листопаді 1997 року під прапором командира бригади загін кораблів у
складі фрегата «Гетьман Сагайдачний» і великого десантного корабля
«Костянтин Ольшанський» після збір-походу здійснив візит до
Новоросійська, а в липні наступного — корабель управління «Славутич»
побував з офіційним візитом у Хорватії. Згодом «Славутич» взяв участь у
міжнародних навчаннях «Бриз» з ВМС Болгарії, у 1999 році (разом з
фрегатом «Гетьман Сагайдачний») здійснив перший в історії взаємовідносин
між Україною та Ізраїлем похід до ізраїльського порту Хайфа, а потім у
Середземному морі, спільно з кораблями ВМС США, успішно виконав програму
українсько-американських навчань «Сі Бриз — 99».

Далекі морські походи,
які були виконані на той час кораблями бригади, засвідчили, що Україна
має кадри, які можуть формувати національний флот як повноцінний вид
Збройних Сил. В ті часи це було нелегко, адже йшлося не лише про
розвиток Військово-Морських Сил і їх реформування. Збройні Сили держави в
цілому перебували на етапі докорінної реорганізації.

Військова реформа
вносила зміни і в структуру флоту. В Збройних Силах України, які обрали
курс наближення до стандартів НАТО, створювалися Сили швидкого
реагування, а їх морським компонентом мала стати ескадра різнорідних сил
ВМС. Для цього була створена організаційна група, керівником якої
призначили капітана 1-го рангу Ігора Тенюха.
5 березня 2001 року військова рада ВМС ЗС України у присутності Міністра
оборони України, генерала армії України — Олександра Кузьмука
розглянула питання створення ескадри різнорідних сил у складі
Військово-Морських Сил як морського компонента Сил швидкого реагування.
Були визначені її пріоритети, завдання та база для формування.

Роботу із
її створення перевіряв особисто Олександр Кузьмук і, за підсумками
перевірки та засідання Військової ради, підписав наказ про призначення
Ігора Тенюха командиром ескадри різнорідних сил ВМС ЗС України. Однак
військова реформа, на яку у Військово-Морських Силах покладали великі
надії, почала різко змінювати свої цілі і завдання. Флот отримував все
менше коштів на забезпечення бойової готовності і все більше кораблів
замість ремонту списувалися на метал чи продавалися комерційним
структурам.

{mosimage}Розбазарювалася флотська земля, переносилося в часі
затвердження кораблебудівної програми, не проводилися ремонтні роботи,
внаслідок чого зменшувалася кількість кораблів першої лінії. Був
поставлений в консервацію ракетний крейсер «Україна», скорочувалися
недавно сформовані військові частини, а багато досвідчених офіцерів
звільнялися в запас. Це викликало незадоволення особового складу. Все
виразніше виявлялися різні погляди на розвиток флоту і у зв’язку з цим
загострювалися відносини між командиром ескадри і командуванням
Військово-Морських Сил. Така ситуація була наслідком політичної кризи в
країні, зарадити якій командування ВМС не могло.

Криза особливо
загострилася під час президентських виборів у жовтні 2004 року і, як
наслідок політичної корупції української влади, вибухнула Помаранчева
революція. В перший її день командир ескадри різнорідних сил ВМС
Збройних Сил України контр-адмірал Ігор Тенюх виступив на Майдані
Незалежності, а потім в ефірі «5 каналу» і першим з кадрових генералів і
адміралів закликав українських військовослужбовців бути з народом і не
виконувати злочинних наказів.

Того ж дня він був включений до складу
Комітету національного порятунку України, а наступного дня з
Міністерства оборони до штабу ВМС надійшла вказівка — організувати
громадський осуд його виступу на Майдані та довести, що командир ескадри
не має підтримки офіцерів штабу, особового складу ескадри, командирів
кораблів та флотської громадськості. Для цього були терміново проведені
офіцерські збори штабу ВМС та розширене засідання Військової ради за
участю командирів кораблів і військових частин.

Але нічого з того не
вийшло: абсолютна більшість особового складу ескадри підтримала свого
командира. Проте це не завадило командуванню ВМС на вимогу міністра
оборони сформувати осуд на папері і направити в Міністерство оборони.
Після перемоги Помаранчевої революції і зміни Міністра оборони у
Військово-Морських Силах нічого не змінилося. Бездумно, без урахування
сучасних загроз та близькості терористичних центрів від південних
кордонів України, проводиться реформа ще не сформованого флоту. Фактично
на догоду певним силам ВМС України продовжують знищуватися за прикладом
Чорноморського морського пароплавства.

На 2006 рік було сплановане
скорочення ескадри різнорідних сил без її виведення з Сил швидкого
реагування, списання підводного човна «Запоріжжя» та інших кораблів.
Морська авіація вже практично не літала. Контр-адмірал Ігор Тенюх
продовжував виступати проти такого підходу до реформи національного
флоту, тож конфлікт з командуванням продовжувався. Ескадру почали
ретельно перевіряти зі всіх видів підготовки.

У цій ситуації 16 липня
2005 року Ігор Йосипович подав командувачу ВМС віце-адміралу Ігорю Князю
рапорт на звільнення в запас. На зустрічі з командувачем він пояснив
причину власної відставки небажанням брати участь в руйнуванні та
знищенні флоту, маючи на увазі заплановане розформування ескадри та
відсутністю перспектив відновлення бойової готовності кораблів його
об’єднання.