Музичний вечір пам’яті Миколи Лисенка

{mosimage}Людина живе доти, доки її пам’ятають. А що треба зробити, щоб залишити слід у пам’яті людей? Можна бути активним учасником певних епохальних історичних подій, можна зробити якийсь потрібний винахід, можна вчинити геройський вчинок чи подвиг, а можна заслужити повагу щоденною копіткою працею на благо народу. Великий українець Микола Лисенко досяг величі в музиці, в якій його ім’я можна порівняти з іменем Тараса Шевченка в літературі.

28 листопада в концертній залі Стрийської дитячої музичної школи ім. О.
Нижанківського відбувся вечір пам’яті Миколи Лисенка. Приурочили його до
двох пам’ятних дат: 22 березня минуло 170 років з дня народження
композитора, а 6 листопада – 100 років від дня його смерті.
Майже
двогодинне дійство було насичене цікавими автобіографічними даними з
життя Миколи Лисенка, з якими присутніх ознайомила ведуча вечора
Гульчевська Л. О. Звичайно, звучали і його музичні твори у виконанні
учнів та викладачів школи.
Думаю, не кожен українець знає, що
М.В.Лисенко був музикантом-універсалом – обдарованим піаністом, хоровим
диригентом, фольклористом всеслов’янського значення, вдумливим
педагогом, але насамперед композитором. Він є засновником української
класичної композиторської школи ХХ століття.  
{mosimage}Народився Микола
Лисенко у селі Гриньки на Полтавщині в дворянській родині. Його мати
була випускницею Смольного інституту шляхетних дівчат в Петербурзі, вона
розмовляла виключно французькою мовою, примушуючи до цього всіх членів
родини. Перше виховання майбутнього композитора було аристократичним:
чиста французька мова, вишукані манери, танці, уміння невимушено
триматися у товаристві. Мати намагалася створити біля себе таке
середовище, яке б не мало навіть натяку на щось народне, українське.
Противагою цьому стала любов до українського побуту двоюрідних діда та
бабуні (Миколи та Марії Булюбашів), які не мали своїх дітей та плекали
Миколу від щирого серця. Саме вони заставляли його розмовляти тільки
українською мовою, прививали йому любов до національної простоти.
Врешті-решт хлопчик-аристократ «захворів» національною ідеєю, яку носив у
своєму серці до останньої хвилини життя.
{mosimage}Я не буду перераховувати
всі творчі доробки композитора М.В.Лисенка, скажу лише, що він зробив
понад шістсот обробок народних пісень та поклав на музику більше 80
творів великого Кобзаря. Лисенко один із перших українських композиторів
написав музику до «Заповіту». Музика до «Кобзаря» – це чудовий музичний
пам’ятник, який створив геніальному поетові великий композитор. З
великою любов’ю і захопленням виконувала солоспіви Лисенка українська
славетна співачка Соломія Крушельницька. Манією Лисенка був хор. Де
з’являвся Лисенко, там з’являвся і хор. Він один із перших заснував
професійних хоровий колектив. Його хор міг нараховувати 100-150 і більше
співаків. Працюючи в жанрі опери, композитор створив нові типи
українських опер. Найвідоміші: «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка»,
«Гаркуша», «Маруся Богуславка», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Енеїда».
Вперше в історії української музики Лисенко створює дитячі опери на
сюжети українських казок. До речі, у Лисенка було п’ятеро дітей. Миколу
Лисенка неабияк характеризує той факт, що він ґрунтовну музичну фахову
освіту здобув в одній із найкращих тогочасних консерваторій –
Лейпцизькій. А ще Микола Лисенко був серед тих патріотів, які несли
труну Шевченка під час перепоховання тіла із Санкт-Петербурга в Канів.   
Микола
Лисенко помер від інфаркту. За спогадами Ольги Косач, у композитора був
подив на обличчі. Схоже, смерть стала для нього також несподіваною і
непрошеною «гостею».
Коли ховали Лисенка, з ним прийшли попрощатися
понад сто тисяч людей з усіх регіонів України. Студенти, оточивши
«ланцюгом» жалобну процесію, не давали поліції розігнати тих, хто
прийшов провести митця в останню путь. Хор, який ішов попереду траурної
процесії, складався з 1200 осіб! Коли вони співали, то було чути в
центрі Києва.
Яка глибоко повчальна ця сумна, але така могутня,
прекрасна церемонія проводів людини, яка відслужила своїй справі. Доки
живе український народ, доти житиме пам’ять про Миколу Лисенка, доти
звучатимуть його пісні.
{mosimage}Мені ж залишається подякувати всім учасникам
вечора пам’яті М. Лисенка у Стрию та зафіксувати для історії назви
творів, що були дуже професійно виконані, й імена виконавців: «Полька» –
Яцків Марта (викл. Пазиняк С.Л.); «Ой ходила дівчина бережком» –
Мурмило Максим (викл. Виговська Л.М., к/м Дмитришин Л.М.); «Ой піду я до
млина» – Заплатинська Кароліна (викл. Виговська Л.М., к/м Дмитришин
Л.М.); «Ой не світи місяченьку» – Лось Віталій, Лось Ліля (викл.
Огурцова О.М., Шваб І.Д.); «Ой зрада карі очі, зрада» – Ткачик Софія
(викл. Мельник М.І., к/м Шваб І.Д.); «Колискова» – Фреїв Софія (викл.
Сорочинський І.М.), к/м Ткач Ірина (викл. Дорожкіна Т.В.); «Без тебе,
Олесю» – викладач Вакс А.А.; «Елегія» – Гаїв Діана (викл. Дорожкіна
Я.С.); «Ноктюрн», «Весняне» – Максимова Тетяна, студентка Дрогобицького
музичного училища ім. В.Барвінського; «Меланхолійний вальс» – Яцків
Марта, Гаїна Олена (викл. Пазиняк С.Л.); «Хустиночка» – Гринюк Тетяна
(викл. Винницька О.О., к/м Загорянська О.В.); «Айстри» – Винницька О.О.,
к/м Загорянська О.В.; «Коли розлучаються двоє» – Винницька О.О.,
Винницький Ю.І. (к/м Загорянська О.В.); «Вже весна воскресла», «Та туман
яром котиться» – камерний жіночий хор викладачів музичної школи ім.
О.Нижанківського (кер. Віновська-Жужевич І.Й.); «Елегія» для віолончелі –
викладач Кончак Р.В., к/м Каліцун О.С.; «Нумо-нумо» – Пучковська
Анастасія, Пучковська Софія (викл. Віновська-Жужевич І.Й., к/м Добош
М.В.); опера «Коза-дереза» – керівник Бондаренко Г.Й., учні школи:
Турків М., Герула М., Мурмило М. (викл. Виговська Л.М.), Бабій М. (викл.
Віновська-Жужевич І.Й.), Уварова Юлія (викл. Шваб Ю.В.), к/м Вакс А.А.;
«Боже великий, єдиний» – Винницька О.О., Винницький Ю.І.