Передвиборчі звернення українських корифеїв
{mosimage}Василь Шкляр, письменник, лауреат Шевченківської премії
Я взяв сьогодні свій військовий кашкет, щоб нагадати своєму побратиму Івану Гаврилюку той епізод у фільмі «Залізна сотня», де він грає роль провідника, і коли вже немає надії на визволення, він каже повстанцям: «Щоб зберегти сили, треба відходити через Карпати».
Скільки таких болючих епізодів було в нашій історії, коли сотники казали хлопцям розходитися, а вони не хотіли. Я зараз хочу розповісти про події 19-го року, який нагадує нашу сучасність. Наприкінці вересня 19-го року було взято Київ. Саме галичани, нагадаю вам, захопили столицю України і здавалося, що все буде прекрасно. Оточили Думу, вивісили наш національний прапор. Народ радів. І раптом з лівого берега посунули денікінці. У наших хлопців свербіли руки розтрощити ту нечисть, та надійшов злочинний наказ – не стріляти, миритися з денікінцями, бо вони, мовляв, стануть союзниками у боротьбі з більшовиками.
в тому. Наші хлопці виконали наказ і були роззброєні, а потім захоплені
в полон. Відтоді розпочався крах і Української Галицької армії, і
всього нашого війська загалом.
І того ж таки 19-го року рештки нашої
армії опинилися в трикутнику смерті, притиснуті до польського кордону.
Надії на визволення – жодної. Головний атаман Симон Петлюра знову дає
свій наказ: «Ми програли війну з московським окупантом. Я знімаю з вас
обов’язок присяги. Розходьтеся, хто куди хоче: хто – за кордон, хто –
додому, хоч і там вам добра не буде».
була зима. Хлопці стояли на тому холоді, обдерті, голодні, хиталися вже
від вітру. Тільки багнети ще блищали в їхніх руках. І сказали:
«Прощавай, атамане, а ми не розійдемося. Ми підемо, як партизанська
армія, долати ворога. І будемо нищити цю московську нечисть, скільки
маємо сил». Так вони пішли у той похід, який ввійшов у нашу історію, як
перший зимовий похід.
І прийшли вони навесні під Вознесенськ. Були
вже знесилені, виснажені, голодні, перемучені тифом. Полковник Петро
Дяченко, який лежав в крові, сказав: «Хлопці, висадіть мене на коня,
нехай побачать, що я живий». І висадили його на коня. Він з останніх сил
підняв шаблю і скомандував: «Зберімо останні сили, вперед, там вузлова
станція.
боротьби». І хлопці з останніх сил пішли в атаку, захопили цю станцію,
де стояли ешелони з усяким добром – з одягом, взуттям, харчами. Та жоден
не побіг в той бік, а всі, як один, побігли до того вагона, де були
набої. Вони хапали їх і запихали за пазуху. Бо кожен знав, що набій – це
надія на визволення його Батьківщини.
Ось які то були хлопці! А тепер до якого вагона біжать більшість наших українців – до того, де набої, чи до того, де гречка?
Я
знаю, що тут зібралися свідомі українці і не треба нікого переконувати.
Але я хочу, щоб всім зневіреним, ледачим, байдужим ви розповідали про
це. Через те моє гасло сьогодні – візьми до рук бюлетень, щоб не брати
зброю. Хоча знову та московська нечисть і московські прихвосні нам
оголосили війну. Власне, та війна триває давно, ще від тоді, як на
Українську Народну Республіку посунув окупант, війна не закінчилася. Але
зараз оголосили новий наступ на нас, насамперед, тим злочинним мовним
законом. І ми побачили, як вони мобілізують свої сили. Викидають з посад
людей, у яких відчувається український дух.
А чим ми можемо
відповісти? Треба, щоб у парламенті були українські військовики, люди
честі і національної гідності, такі, як адмірал Тенюх. І не доведи
Господи, коли знову почнуться загрози, а армія буде в чужих руках, хто
звернеться до українського народу і, насамперед, до військових, щоб вони
стали на бік свого народу? Це зможе зробити тільки адмірал Тенюх, бо у
нього найвищий авторитет серед військових. Вони знають, який шлях
пройшов цей чоловік.
І ми станемо з ним поруч, ми ляжемо там
кістьми, я вам присягаюся. Ви знаєте мене, ми покажемо їм, що є речі
значно вищі за гроші. І тоді ми з вами зможемо розворушити збайдужіле
суспільство.
Це наші політики посіяли ту зневіру в людях. Я знаю, що
багатьом із них дуже вигідно бути в опозиції. Вони отримують гроші від
влади і у кожного з них заготовлені купи листів-відповідей для народу:
«Я нічого не можу зробити, бо я в опозиції». Такі і не хочуть боротися. І
оця торгівля округами ще раз довела продажність таких кандидатів. Але
хто є хто – вирішите ви.
Я пишаюся, що я в одних лавах з адміралом Тенюхом. З такими людьми ми неодмінно переможемо.
Слава Україні!
{mosimage}Левко ЛУК’ЯНЕНКО, Герой України, голова УГС, честь і совість нації
звертаюся сьогодні до вас, як до громадян України, яким належить
виконати надзвичайно важливу функцію. Один раз на п’ять років кожен із
вас стає володарем влади, яку він може вручити комусь іншому. Стаття 5
Конституції України проголошує, що джерелом влади в Україні є народ. Час
від часу цей народ перевіряє діяльність попередньої влади і або
продовжить, або не продовжить повноваження депутатів парламенту. Ми
наближаємося до надзвичайно важливих подій – вибори.
З вини Віктора
Ющенка, нашого Президента, до влади прийшла Партія регіонів. Разом з
комуністами вони створили антиукраїнську силу. І ця сила кожен день
робить щось погане для України. Це люди, які не люблять Україну, у їх
серці немає любові до рідного краю. Але так сталося, що вони мають
владу.
Я нагадаю, що у 1991 році, коли я був депутатом, і коли ми
добилися проголошення незалежності України, тоді у нас не вистачило сили
замінити окупаційну Адміністрацію. І ця московсько-окупаційна
адміністрація прийняла наші символи – прапор, герб, гімн – і стала
продовжувати вести ту політику, яку вона проводила, поки Україна була
колонією Москви. Нам не вдалося її усунути. І ця окупаційна
адміністрація керує Україною 20 років.
Я хотів би, щоб ми з вами
прониклись відповідальністю і використали можливість змінити все у нашій
рідній Україні. Для того, щоб це зробити, я пропоную вам обрати
адмірала Тенюха депутатом Верховної Ради. Я його знаю з 89-го року, коли
він був членом Української Гельсінської Спілки. Це людина, якою ви
можете гордитися, гордитися тим, що Стрийщина народила такого сина
України. Він любить рідний край і вміє відстоювати незалежність нашої
України. Він із тих, хто робить все для здійснення нашої державності.
Він зробив реальну справу державного значення – створив
Військово-Морський Флот України.
Зі своєї біографії скажу одну
невеличку деталь. У 1993 році Президент Кравчук, під тиском Єльцина,
погодився поділити Чорноморський флот із Росією. Поділили несправедливо:
кращі кораблі забрала Москва, слабші залишилися в Україні. В знак
протесту проти такого антиукраїнського акту Кравчука я подав у відставку
з посади посла України у Канаді і повернувся в Україну. З того часу
займаюся державно-політичною діяльністю. І для мене Військово-Морський
Флот був і залишається надзвичайно важливою ланкою оборони України.
Але
ми мали і маємо ту владу, яка не хоче зміцнювати ні армію в цілому, ні
флот зокрема. Просто можна дивуватися ентузіазму і завзяттю Ігора
Тенюха, що він у таких надзвичайно несприятливих умовах усе-таки створив
наш український флот. Без сумніву, я бачу в особі Тенюха найкращого
представника від вашого виборчого округу.
Влада, яку ми тепер маємо,
абсолютно не наша, неукраїнська! Щоб ми з вами відчули особливу
відповідальність за рішення 28 жовтня, я хочу продемонструвати вам це
конкретно. Ось таблиця (демонструє на аркуші паперу). Тут є десять
найвищих державних діячів, крім Литвина. Послухайте! Президент України
Янукович – білорус, голова Адміністрації Президента Льовочкін –
росіянин, прем’єр-міністр України Азаров – єврей, віце-прем’єр-міністр
Колесніков – єврей, віце-прем’єр-міністр Тігіпко – молдаванин,
віце-прем’єр-міністр Богатирьова – росіянка, секретар Ради Національної
Безпеки Клюєв – росіянин, міністр оборони Соломатін – росіянин і так
далі. Із десятьох найвищих посадовців немає жодного українця. У
Верховній Раді теперішнього скликання тільки 22% українців. Скажіть,
будь ласка, яка у нас є моральна підстава від цієї неукраїнської
Верховної Ради вимагати, щоб вона дбала про Україну?
Ми з вами є
свідками знущання над нашою гордістю, над нашою чесністю. Ми допускаємо
насмішку над нами, коли приводимо до влади не українців. Необхідно з цим
покінчити!
Я, як голова Української Республіканської Партії, скажу
вам ще таке: аналізуючи двадцятилітні страждання України, наша партія
прийшла до висновку, що нам необхідно починати новий період боротьби,
новий етап. Ми повинні стати господарями на своїй землі, як заповідав
нам Господь Бог. Я не сумніваюся, що ви належите до тієї частини
української нації, яка найбільше відчуває відповідальність за те, що
робиться в Україні.
деспотією два покоління – 50 років. Східняки були під комуністичною
владою на протязі трьох поколінь – майже 75 років. Тому у нас більше
вбили національну свідомість, громадянську активність. Ми є слабші. За
20 років ми ще не змогли піднятися і відчути себе повноправними
громадянами. Ви – активніші. Отже, я певен, що ви пошлете до Верховної
Ради того чоловіка, який буде відстоювати інтереси України. Ви наповните
склад Верховної Ради одним із кращих представників, – ви виберете Ігоря
Тенюха!
Хай живе самостійна Україна!
{mosimage}Іван Гаврилюк, народний артист України, легенда українського кіно
Коли
чуєш рідних людей, які виступають перед тобою, чуєш, що вони говорять —
розумієш, що це не є якась декларація, а щирі слова, тому що їх життя –
суцільний біль із-за того, що програли наші хлопці Україну. Я би хотів
вжити інше слово, нецензурне, бо воно вагоміше. На превеликий жаль,
програли. І зараз, як наймити останні, за великі гроші розказують, як
вони люблять Україну, і знаходять пояснення, чому вони програли. Немає
совісті у цих людей! Невже Господь не покарає їх за це?!
Я би дуже
хотів, щоб Україна була така, як ця зала. Я би дуже хотів, щоби Україна
так само любила своїх синів, як ця зала любить і вітає свого сина –
першого і єдиного українського адмірала Ігора Тенюха. Це було б
прекрасно!
Але, на жаль, Україна не така.
Колись була така
пророчиця у Західній Україні – Михайля. Вона передбачала, що настане
такий час, коли приходитиме кінець життя, буде спека, посуха. І людина,
побачивши сліди іншої людини, буде цілувати ці сліди. Юнацька уява
малювала мені пустелю. А виявляється, це зовсім інше — те, до чого ми
всі прийшли сьогодні. Серед людей знайти Людину – це проблема!
Я
пишаюсь тим, що серед багатьох людей, – Господь мені так послав, – я
зустрів таку Людину, як Ігор Тенюх. Він для мене – близький друг. Іноді
друг буває ближчий, ніж брат. Він – великий українець. Але головне –
Ігор Тенюх несе у собі дві найважливіші речі – Бог і Честь. І для чого
переконувати вас голосувати за нього, розповідати, який він хороший. Та
не треба, це ж видно, і ви це знаєте. Якби хотіли його вороги за щось
вкусити, щось гидотне написати, вони б уже це зробили. Та немає що
написати чи сказати — можна тільки оббрехати. Але це важко зробити, люди
відчувають фальш.
Пам’ятаєте, колись були створені такі загони, які
були переодягнуті у бандерівські строї. Вони приходили вночі до хати,
де жили люди зі Східної України, і робили там звірство, залишаючи живими
когось із малих дітей, щоб запам’ятали, що творили «бандерівці». Але це
не були бандерівці. Це були вишколені «енкаведисти», які мали на меті
посіяти розбрат і ворожнечу у Західній Україні. А відкривали їм двері,
тому що з ними приходив хтось із місцевих і з галицьким діалектом
звертався до хазяїв: «Отворєйте, свої». Отакі зараз галичани є і у
Верховній Раді, на різних державних посадах. І тому потрібно боятися не
тих ворогів, які є з Партії регіонів, а своїх зрадників, які в очі так
гарно говорять і обіцяють, і так люблять виголошувати і «Слава
Україні!», і «Героям слава!», а насправді, як дорогі повії, або, якщо
вже зовсім правильно сказати, як дорогі курви продаються. А ще в
Західній Україні є страшніше слово – шмата.
І ще я хочу вам сказати
словами одного філософа: «Чим дужче ви відкриваєте свої обійми, тим
легше вас розіп’яти». Ігор Тенюх прийшов до вас, розкривши обійми. Не
розпинайте його!
