ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ. «Його слово завжди торкалося серця і залишалося там назавжди»
Минулого тижня в Народному домі Стрия відбувся вечір пам’яті «В обороні віри. Отець Михайло Дацишин – провісник виходу УГКЦ з підпілля». Організатори: Стрийська Єпархія УГКЦ, відділи культури Стрийської райдержадміністрації та виконкому Стрийської міської ради. У залі були присутні священники, представники міської та районної влади, родини, громадськості, парафіяни, де служив отець Дацишин. Розпочався вечір демонстрацією фільму про страдницьке життя та священниче служіння отця Михайла Дацишина.
Отець-декан, настоятель катедрального храму Успіння Пресвятої Богородиці Мирон Гринишин у вступному слові сказав: «Весною 1944 року греко-католицькі священники тікали до Польщі. Обійстям тих, хто залишалися, більшовики не робили нічого, хто виїжджав, там добро спалювали. Отець Михайло Дацишин залишився на місці. Коли був парохом в с. Ланівка та с. Нежухів пролунав страшний звук від танка, що стріляв, але отець далі провадив службу в церкві. Тому до кінця життя мав проблеми зі слухом. Він міг би служити в храмі Успіння Пресвятої Богородиці, але два його брати воювали в УПА. В кінці вісімдесятих одним з перших легалізувався як священник УГКЦ. Це вечір про світлу пам’ять отця Михайла Дацишина».
Модератором зустрічі була начальник відділу культури Стрийської райдержадміністрації Юлія Курилишин. Вона нагадала слова Блаженнійшого Любомира Гузара про те, що історія не математика, вона об’єктивно вивчає як, чому, які наслідки. Найголовніше людина, як то гарно бути людиною. Отець Дацишин власне був такою людиною, яка утверджувала віру, дух, авторитет церкви. Про той час, вона озвучила слова Святійшого Отця Франциска, який на аудієнції учасників паломництва Мукачівської Єпархії УГКЦ з нагоди 30-річчя виходу з підпілля сказав: «Хочу згадати ваших предків, дідусів і бабусь, батьків та матерів, які у потаємності своїх домівок, і часто під спостереженням ворожого режиму, ризикуючи власною свободою та життям, передали науку Христової правди та подали красномовне свідчення міцної, живої та католицької віри майбутнім поколінням, представниками яких ви являєтесь».
Із доповіддю «В обороні віри» перед присутніми виступила заступник директора з наукової роботи Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Зеновія Ханас. Багато стриян ще й до сьогодні пам’ятають славної пам’яті отця Михайла Дацишина, прекрасного душпастиря, наставника та опікуна молодих священників, совісну і дуже порядну людину. Стрийська громада завдячує йому перш за все тим, що в роки тоталітаризму всечесніший отець уділяв таїнство хрещення, шлюбу чи похорону навіть тим, які не мали можливості ходити до церкви. Це він сповідав і причащав повстанців. Це він не дав забути мистецький подвиг різьбяра Василя Турчиняка та історію Чудотворної ікони Ліської Матері Божої. Його слово проповідника завжди торкалося самого серця вірних і залишилося там назавжди.
Нагадала життєпис отця Дацишина, який народився 20 листопада 1914 року в селянській родині в с. Рокети біля Добротвору. Важкими були перші роки його душпастирства. Спочатку пильне око німецького адміністратора, а потім переслідування сталінською владою. З початком 1945 року служив на парафії у Нежухові. Сталінський псевдособор 1946 року став трагедією для вірних і священників УГКЦ. Отець Михайло прийняв рішення залишитися зі своєю паствою. Не легко було формально підпорядковуватись ієрархії чужої церкви, але правити за традицією рідного обряду. У 1954 році отець прийняв посаду другого настоятеля церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию. У листопаді 1961 року отець Михайло одержав прихід у Дулібах і Грабівцях. Щиросердно любив цю парафію, дбав про її церкви, захищаючи від войовничих атеїстів.
Відомо, що отця Дацишина цінували і в підпільній церкві. В його оселі часто бував владика Василь Величковський. Під час таких бесід Єпископ давав настанови, понад усе старатися зберегти греко-католицький обряд. Отець Михайло чинив саме так. У кінці 1988 року від владики Володимира Стернюка одержав благословення до служби в УГКЦ. Для отця Михайла Дацишина свобода і відродження рідної церкви були немов новим народженням. 3 січня 1993 року на парафії с. Грабовець отець Михайло відсвяткував знаменитий ювілей – 50 років священства, що став заключною подією у його житті, тріумфом усього пережитого. 1 березня 1993 року отець Михайло Дацишин відійшов у кращий світ. Згасла свічка вірного слуги Божого о. Михайла, але не згас його дух, його добрі справи, які він залишив нащадкам. Життєва історія отця Дацишина – це історія української УГКЦ.
У 2015 році завдяки старанням і натхненному ентузіазму сина о. Дацишина пана Володимира у дрогобицькому видавництві «Посвіт» побачила світ книга «Щедра нива отця Михайла Дацишина», яка містить спогади всечесних отців, родини, знайомих, публікації в періодиці, а також рукописи та фрагменти проповідей отця. Під час прощі у Страдчі 2015 року меценат видання Володимир Мазяр вручив книгу Главі УГКЦ Святославу. Блаженнійший при цьому дуже схвально відгукнувся про отця Дацишина. Адже знав його особисто з юнацьких років. Отець Михайло радо приймав Блаженнійшого на науки і стверджував, що у майбутньому це буде непересічний священник.
Виступив парох УГКЦ парафії Святого Михайла с. Завадів о. Степан Горін. Отець Михайло був парохом у 1948-54 роках на його парафії. Ближче запізнався з ним 1992-93 роках. Був добрим пастирем для своїх парафіян. Згадав, коли святкували 50-річчя його священства. Він провадив Христову науку в нелегкі часи. Його життя – історія служіння народу. Він був людиною слова, йому довіряли. Мав завжди почуття гумору. До четверга мав уже готові чернетки власних проповідей. Свою чашу терпіння він випив до дна все життя несучи свій хрест.
Парох парафії УГКЦ Святого Великомученика Димитрія с. Добряни о. Іван Говгера сказав: «Радий бути на цьому торжестві. Одного разу запросив отця виступити на празнику, а той заперечив: «хіба ви думаєте, що мої парафіяни мудріші». Був глибоко інтелігентною особистістю. До молодих священників також звертався завжди на Ви. Його повага та культура – приклад старої священничої культури. Багато розумів, але мало говорив. Він частка історії всього нашого народу. Маємо в часі святкування ювілею визнання УГКЦ робити акцент на церкві в підпіллі, не маємо применшувати її роль. Нехрещені також мали віру. 95 відсотків віруючих, що ходили тоді до церкви ходять і зараз. Чому УГКЦ легко легалізувалася в 90-х. Тому, що не була знищена стараннями таких священників, як отець Михайло Дацишин. Все робиться з волі Божої. Навіть тоді, коли був комуністичний режим, це була воля Божа».
Тоді були три частки УГКЦ. Ті, що пішли на захід, вони не боягузи, там націлювали свій народ. Інші пішли до тюрем та по Сибірах. Треті вирішили лишитися на своїй землі з народом. Бо якщо не лишитись, то Сталін пришле своїх. Вони не змінили віри. Такий вибір зробив і отець Михайло Дацишин. У свій час о. Іван Говгера проходив священничу практику в отця Дацишина і згадує: «Він казав, що з молодими цікаво, бо можна чогось у них навчитися. То була особа, що вчила, але ніколи не наголошувала на цьому. Маємо дякувати й іншим священникам, що служили тоді Христу. Історія, як картина зблизька, не видно, треба відійти, щоб оцінити і видіти. Їх діяльність по-справжньому можна оцінити з плином років. Звертаючись до сина Володимира: «Підганяйте нас, кажіть не перекручуйте і недомовляйте, бо ви хочете залишити правдиву історію».
Поділився згадками дяк-регент храму Пресвятої Богородиці с. Грабовець УГКЦ Юрій Берездецький. Нагадав факти зі свого спілкування з отцем Михайлом. За його словами він його переробив. Послав вчитися на дяка, а потім завжди помагав, контролював його помилки. Донині вдячний йому за це. В душі лишив добрий спогад про себе. По смерті всім залишив добре слово і добру душу.
Професор, мовознавець Зеновій Бичко згадав наступне. Отець був благородною людиною. Вони приятелювали до кінця життя о. Дацишина. До тепер перечитує його листи, написані дрібним каліграфічним почерком. У 1983 році охрестив його сина. «Молімося за нього, щоб душа його була в Божому винограднику», – завершив свій виступ пан Зеновій.
Начальник відділу культури виконкому Стрийської міської ради Богдан Бойко щиро подякував отцям, родині, парафіянам за присутність на вечорі пам’яті отця Дацишина. Нагадав слова Святого Письма про те, що «багато покликаних – мало вибраних». Отець Дацишин – вибраний. Подив і ентузіазм викликає його діяння у збереженні та відродженні УГКЦ. Про таких, як він можна провести не один вечір. За свою віру молився. Сталив дух громади і цілої України. Схиляємо голови в подяці йому. Вічна пам’ять такому служінню України. Та подібним до нього. Подякував учасникам вечора, який можна назвати академією, а також модератору Юлії Курилишин. Вона знає фахово справу як журналіст, прискіпливо і ревно плекає традиції.
Перед присутніми виступили самодіяльні артисти міста та району: Народний камерний хор «Унісон» Братківської школи мистецтв (кер. Юрій Юник), дует Богдана Ворона (скрипка) та Олександра Дацишин (фортепіано), струнний квартет та народний камерний оркестр викладачів Стрийської дитячої музичної школи імені Остапа Нижанківського під орудою Іринея Турканика. Вечір завершився духовним гімном «Боже великий єдиний» у виконанні хору «Унісон».
Володимир КЕПИЧ.
Фото Лева РІШКА.
