Нещодавно Україна ввійшла у фазу виборчого Армаґедону: учасники президентських перегонів прагнуть забезпечити собі політичну перемогу, нерідко діючи на шкоду державним інтересам, найвищі посадовці-кандидати використовують СБУ, Генеральну прокуратуру України, МВС України, суди тощо, кандидати у президенти ведуть брудні міжусобні війни,  українська журналістика стала політичним борделем.

Схід і Захід разом?

Гадаю, найбільше зневіреного електорату виявиться серед помаранчевих, так як Віктор Ющенко остаточно перекреслив здобутки Майдану, надії на краще майбутнє.     

Чого очікувати від виборців сходу й півдня України? У цьому поясі буде відносно менше розчарованих: декого давно зазомбували московською пропаґандою, статусом російської мови (з подачі Партії реґіонів), ще інших залякають, а то й банально куплять за всіляку мізерію.

Однак за ментальною ознакою серед цих реґіонів варто виокремити мешканців Донеччини й півдня Луганщини.  Відомо, що найгірша криміногенна ситуація з усього Совєтського Союзу була саме в цих двох областях.

З часом вони стали своєрідними заповідниками, де панували й досі панують «пахани», які зрослися з місцевою владою. Цікаво, що на останньому з`їзді ПРУ автографи роздавав не кандидат у Президенти В. Янукович, а новітній феодал Донеччини й Луганщини Ринат Ахметов.

Тут на вугільних териконах ніби зупинився час: майже в усіх головах  зберігаються штампи, стереотипи совєтської доби, досі на площах міст і селищ бовваніють символи минулого тоталітарного режиму, прослідковуються в топонімах.

У законсервованості й закритості цього реґіону можна якомога більше пересвідчитися, потрапивши в екстремальну ситуацію (Заувага: в таких ізольованих зонах ще довго процвітатиме дикий український феодалізм.).

Саме в епіцентрі екстрем довелося побувати й мені. Зазначу, що під час трьох турів президентських виборів-2004, парламентських виборів-2006-2007 мені прийшлося в статусі міжнародного журналіста об’їздити майже всі області України, в тому числі Донеччину й Луганщину.

Мої тодішні пригоди – окрема й надзвичайно цікава тема. Зокрема перед першим туром виборів-2004 мені вдалося змусити районну адміністрацію м. Сніжне (Донеччина) зняти зі свого будинку вивіску виборчого штабу В. Януковича, а вже перед третім туром виборів заставити найвище начальство Донецької обласної міліції провести прес-конференцію, де звітували про свою роботу чи радше недоліки в ній.

Ось декілька вражаючих епізодів із Донеччини-2004. Перший: старезна й занедбана бабуся вимагала подати їй особисту урну Віктора Януковича, бо, мовляв, в іншу не вкине свій бюлетень.

Другий: під час третього туру президентських виборів-2004 на одній з виборчих дільниць м. Сніжне я виявила велику кількість фальсифікацій. І, щоб забезпечитися від небажаних наслідків, представниця ПРУ нацькувала виборців на мене, як на «американську шпигунку». Зі мною, гіпертоніком, могло всіляке трапитися.

Виручив мій телефонний дзвінок до заступника начальника Донецької обласної міліції (на прес-конференції отримала всі телефони головних «стражів порядку» області):  місцеві міліціонери прибули на місце ексцесу через 10 хвилин.

Третій (Красноармійськ, 2006 р.): оператор телезйомок нахабно ліз мені в обличчя телекамерою з метою спровокувати інцидент. Згодом виявилося, що він збирав компромат для дискредитації міжнародних спостерігачів і журналістів.

Урешті, декілька років поспіль, як правозахисник, допомагаю Сергію Мельничукові з Луганська вистояти перед українофобським свавіллям (аж до фабрикування проти цього українського патріота кримінальної справи) з боку місцевої влади, прокуратури, так званих правоохоронних органів.

Думаю, викладені мною міркування вказують на те, що мешканці Донеччини та Луганщини візьмуть активну участь у президентських виборах-2010, щоб своєю масовістю забезпечити перемогу В. Януковича.

Вочевидь, багатьом виборцям центральної України вистачить здорового глузду, щоб проголосувати за чинного Прем’єр-Міністра Юлію Тимошенко, як кандидата з найвищим рейтинґом від демократичного табору.

Найбільшу тривогу викликає Галичина, яка втратила здатність згуртовано протиставитися приходові до влади проросійського кандидата В. Януковича (окрема тема: ганьба перед світом за президента як колишнього кримінального злочинця!).

Існують певні побоювання, що електоральна розпорошеність Галичини в першому турі виборів-2010, а також не надто велика активність виборців на користь Ю. Тимошенко у другому турі сприятимуть перемозі ставленика донецько-кримінального клану В. Януковича.

Тому вкрай небезпечною є думка галичан: ми, українські патріоти, голосуємо за нашого національного лідера Віктора Ющенка (У світі ведеться, що керманичі з низьким рейтинґом ідуть у добровільну відставку, а не претендують на наступний термін.).

Прикро, що Галичина свідомо чи несвідомо, реанімуючи політичного банкрота В. Ющенка, викликає з небуття зловісні тіні тоталітарного минулого. Що це – блискуча операція спецслужб Росії чи кимсь зумисно навіяне головотяпство?! 

Відомо, що наближеними до чинного Президента України особами ведеться серед галичан аґітація антиукраїнського характеру: у другому турі президентських виборів-2010 голосувати за лідера ПРУ.

Думаю, що таким чином В. Ющенко хоче уникнути відповідальності за, м’яко кажучи, свої чисельні промахи й помилки. Чи усвідомлює Галичина, що, будучи заручницею політичних ігрищ В. Ющенка, сприятиме знищенню Української держави?!

Окремо варто б зупинитися на кандидатові у Президенти Арсенію Яценюку. Мені достатньо було побувати на його громадській зустрічі з українцями Торонто, щоб збагнути: цього зарозумілого молодика з нотками зверхності й зневаги потрібно ще довго не пускати до владних крісел.

Зазначу, що в останніх виступах А. Яценюка щораз більше прослідковується російський слід. Недаремно українські ЗМІ, піддаючи нещадній критиці його гасло «До Європи разом з Росією», записали його «в компанію з Дмитром Табачником та Андрієм Деркачем». Цікаво, чи знає про це пересічний галичан?

Отже, яким чином рятувати Україну? Національному П’ємонтові на виборах-2010 слід не підтримувати ні А. Яценюка, ні кандидатів із рейтинґом у 1-3%.

Натомість в першому і другому турах слід масово проголосувати за Юлію Тимошенко. Бо лише вона здатна у президентському двобою-2010 перемогти В. Януковича та зберегти незалежність нашої України.

Інформація для глибших роздумів

Викладений мною матеріал про специфіку Донеччини та Луганщини має  спонукати багатьох українських патріотів до потрібних висновків. Отже, що нам очікувати від президентства Віктора Януковича?

Відчутний крен України в бік постімперської Росії, перекреслення європейської переспективи, згортання демократичних процесів, відсутність кардинальних реформ, остаточна бандитизація з виходом у транснаціональний кримінальний світ, призначення на керівні посади осіб із донецького клану, знищення паростків українського відродження, утиски за національною (українською) ознакою, постосовєтизація з реабілітацією катів українського народу, навішування ярликів на національних героїв, зокрема дискредитація національно-визвольного руху та його провідників, реформи в українському шкільництві зворотнього характеру, повсюдне насаджування російської мови і т.д.

Існує ще один аспект. А це – «прихватизація та переприхватизація» донецькими «братками» багатств України: природних ресурсів, землі, гір, водоймищ, нерухомого майна тощо, окрім того, об`єктів середнього й малого бізнесу.

За прем`єрства В. Януковича, вже при Президентові В. Ющенкові, таку «операцію» здійснювали донецькі кримінальні авторитети, зокрема,  в моєму родинному місті Стрию Львівської області: під погрозою фізичного знищення прибрали до своїх рук частину середнього бізнесу, решту не вдалося, так як  розумніші бізнесмени втекли за кордон, де й відсиділися.

І останнє. Після закінчення президентської каденції Ю. Тимошенко буде можлива заміна її на перспективнішого керманича. У випадку приходу до влади В. Януковича донецько-кримінальний клан зробить усе, щоб наступними президентами були виключно його ставленики.

То, може, врешті в галичан одізветься інстинкт самозбереження? І тоді об’єднають усі зусилля задля порятунку України, кращого майбутнього своїх дітей та онуків.    

Марта ОНУФРІВ (Торонто, Канада), журналіст