ВИЩЕ ГІР ТІЛЬКИ НЕБО І БОГ

{mosimage}4 лютого в Міському будинку культури м. Стрия відбулася  презентація книги «Без Вас сумують гори», яку присвячено усім тим, хто любив мандри і гори, хто пройшов свій життєвий шлях з романтичним щемом у грудях до нескорених вершин і непройдених доріг.  Це початок своєрідного літопису про наших земляків, які відійшли у вічність та залишили помітний шлях на землі. 21 прізвище, 21 світлина, а за цією статистикою цікаве життя, яке не уявлялося без гір, без підкорених вершин, наплічника, ватри біля намету, гітари та пісні.

Непересічна подія в Стрию, не зважаючи на мороз зібрала повну залу. Вшанувати пам’ять мандрівників Стрийщини, що відійшли у вічність, завітали ветерани спорту, альпіністи, скелелази, туристи, друзі й однодумці зі Стрия, Львова, Дрогобича, одним словом ті, хто любить гори і життя понад усе.

{mosimage}При слові «гори» у кожного свої асоціації. Та є категорія людей, для яких це поняття – рідний дім, місце, де почуваєш себе, як «рибка у воді», місце, де відкривається друге дихання, хочеться кричати від щастя і співати, навіть якщо немає вокальних даних, де відпочиваєш тілом і душею, не зважаючи на затрачені фізичні сили для підйому на вершину. Правильно підмічено: «краще гір можуть бути тільки – гори».

Нам неабияк повезло, що ми живемо поряд з Карпатами. Ми маємо змогу споглядати цей казковий край неймовірної краси гірських пейзажів, щедро вмитий кришталевою водою цілющих джерел. У будь-яку пору року можна милуватися різнобарвним відблиском вершин у снігових «шапках» чи  зеленню, що переливається під сонячними промінчиками різними відтінками. Кожен камінчик, кожна рослинка – це відлуння сивої давнини. Про гори написано багато легенд, їх оспівано в поезії. Та є й інший бік медалі – це небезпека. Парадокс, та вони «забирають» найкращих, тих, хто любив їх понад усе. Саме про них книга «Без вас сумують гори». 

{mosimage}Організатор проекту, голова осередку ветеранів спорту Стрийщини Роман Мазяк розповів, що ідея систематизувати зібрані роками матеріали й видати  книгу належить Володимиру Олексину. Її підтримали друзі туристи, альпіністи, скелелази, спогади яких і лягли в основу видання. Матеріали до друку готувалася близько трьох років.

Насамперед ця книга про тих, хто відійшов у вічність, це своєрідна данина шани друзям, однодумцям, за якими дійсно сумують навіть гори. Упорядник видання — Зеновія Ханас, комп’ютерна верстка та дизайн Романа Шуманського.  Фінансову допомогу для друку надали: президент «Концерну Галнафтогаз», альпініст, скелелаз  Віталій Антонов,  генеральний директор ДП «Видавничий дім «Укрпол» Сергій Ковальчук, депутат Львівської обласної ради Зіновій Карпінський.

{mosimage}У вступному слові на презентації книги Роман Мазяк сказав: «Як важко втрачати друзів і рідних, а ще важче – тих, хто підтримував у важку хвилину, підставляв своє плече, ділився усім на складному гірському маршруті. Ніхто і ніщо не поверне Вас. Але пам’ять береже Ваші голоси, усмішки, жарти і відчуття міцного ліктя. Здається, ще вчора були Ви поряд, сьогодні – німі обеліски. Ми вас пам’ятаємо, тому з натхненням і любов’ю збирали цей матеріал. Своєю скромною працею зробили все, щоб Ви залишились у наших серцях назавжди, поки ми зустрічаємось, передаємо естафету молоді». Усі присутні в залі помолилися разом з о. Віталієм та хвилиною мовчання вшанували пам’ять друзів, які стали героями книги.

Ведуча вечора Зеновія Ханас згадала кожного поіменно. З мультимедійного проектора на нас дивилися молоді, усміхнені люди, ті, які підкорили немало вершин у своєму житті. «Хай слідом за Вами летить вітер доброї слави» – так називається розділ у книзі, де подано біографічні довідки про них, спогади друзів, рідних. Знайомимось: Мечислав Бартків (1912-1987) – вчитель, краєзнавець, завзятий турист, громадський діяч Стрийщини; Осип Величко (1922-2000) – працював учителем у дитячих будинках м. Стрия і м. Сколе, а з 1955 р. – вчителем виробничих класів СШ №5, був членом об’єднання «Хвилі Стрия»;  Андрій Крижанівський (1961-1993) – лікар-терапевт, брав активну участь в акції «Прапори України на найвищих вершинах європейських держав», трагічно загинув під час траверсування вершини Північний Доломіт; Михайло Лісевич (1933-2000) – вчителював у СШ №1 і Стрийському технікумі електрифікації та механізації сільського господарства, любив музику та мандрівки, жартував, що його родина належить до партії КВП («куди вітер повіє»); Богдан Мазур (1944-2009) – вчитель географії, активно залучав до мандрівок своїх учнів, які здобували перемоги у міських та обласних туристичних змаганнях.

{mosimage}Він говорив: «це – Говерла, а вище тільки Небо і Бог»; Наталія Мазяк-Гулянич (1971-1996) – навчалася в Ужгородському університеті на історичному факультеті, з дитинства займалася туризмом, зростаючи у родині, де понад усе любили гірські мандрівки; Богдан Макара (1950-1978) – автослюсар за фахом, та за покликанням альпініст, неодноразово підкоряв найвищу вершину Карпат Говерлу, належав до секції альпінізму і скелелазіння заводу «Металіст» при спортивному товаристві «Спартак»; Юрій Молебний (1968-2010) – зі шкільних років брав участь у змаганнях з туристичної техніки, гори були його покликанням, загинув під час сходження на вершину Доломіти в Карачаєво-Черкесії; Богдан Молчко (1929-1979) – навчався у Львівській політехніці, в студентські роки виконував завдання підпільної сітки ОУН-УПА, був зв’язковим, політв’язень, на скелях біля Бубнища друзі-альпіністи встановили меморіальну таблицю, де серед інших імен є й його прізвище; Федір Новосільський ( 1955-1993) – альпінізмом займався зі шкільних років, здобув звання кандидата в майстри спорту з альпінізму, пройшов школу інструкторів, здобув звання інструктора-методиста третьої категорії, мав відзнаки та нагороди, трагічно загинув на Кавказі, здійснюючи перший оглядовий вихід третьої категорії складності; Володимир Ольшанський (1911-1990) – лікар, активіст наукових товариств, викладав курс акушерства та гінекології в медучилищі, все життя був вірний своєму захопленню мандрівництва, обходив всі Карпати; Зоряна Орищин (1964-1984) – львів’янка, навчалася у Стрийському професійно-технічному училищі №16, у 1982 р. вступила до туристичного клубу «Прикарпаття» і з тих пір брала активну участь у мандрівках, загинула трагічно; Григорій Паламар (1929-2010) – заслужений художник України, захоплення альпінізмом переросло у стиль життя – з етюдником пішки обійшов усе Підгір’я, Бойківщину, левова частка його картин – це гірські пейзажі; Андрій Плюта (1965-2010) – закоханий у гори з дитинства, на лижі ставав з першим снігом і завершував катання у червні, закінчив Львівський політехнічний інститут, був «комп’ютерним генієм», впроваджуючи нові технології, зокрема у «Промінвестбанку» та Видавничому домі «Укрпол»; Володимир Ромашкін (1954-1977) – навчався в Івано-Франківському інституті нафти і газу, був душею альпіністської громади, загинув трагічно у складі команди, здійснюючи сходження на вершину Цугарті в Грузії; Михайло Стронціцький (1927-2003) – до альпінізму долучився під час навчання у Львівському університеті в 1948 році, поїхавши в табір «Накра» (на території Грузії), викладав, брав участь в оформленні експозиції музею Степана Бандери в с. Воля Задеревацька; Роман Торкало (1967-1997) – активіст скаутської організації «Пласт», відновлював в Стрию курінь старших пластунів Загін «Червона Калина», трагічно загинув; Микола Федорак (1927-1973) – викладав географію, захистив дисертацію, після чого працював доцентом на кафедрі психології у Дрогобицькому педагогічному інституті, влітку працював у відпочинкових та туристичних таборах, організовуючи походи по Карпатах, також організовував водний туризм, сплавляючись по р. Стрий до Дністра, писав вірші, сценарії до свят, помер на турбазі «Трембіта»; Ігор Цап (1949-2008) – захоплювався музикою, працював гальваніком на заводі, захоплювався мандрівництвом, здійснив на човні подорож р. Стрий до Дністра і далі, до Чорного моря; Ігор Шарабура (1949-2008) – займався скелелазінням з 1969 року, постійний учасник традиційного дійства «Говерляни», виконав норму кандидата в майстри спорту зі скелелазіння, входив до асоціації рятувальників і на чемпіонаті СРСР рятувальних загонів здобув І місце. На його рахунку й багато інших відзнак та титулів, і зокрема, він був єдиний майстер спорту зі скелелазіння на Західній Україні, загинув трагічно; Ігор Щербій (1949-2003) – працював слюсарем на заводі «Металіст», у 1972 р. став членом секції альпінізму, підкорив чимало вершин Кавказу, України, здобув третій спортивний розряд з альпінізму.

{mosimage}Це лиш кілька штрихів до портретів наших славних земляків, більше  можна прочитати у презентованому виданні. До речі, під час заходу Роман Мазяк передав до бібліотек міста та району кілька десятків екземплярів нової книжки «Без Вас сумують гори».

Чимало спогадів пролунало зі сцени МБК у цей вечір про героїв книги. Усі вони були сповнені великої любові та болем втрати, згадували й курйозні випадки. Наталя Павлючкович прочитала вірш присвячений другові Ігореві Шарабурі, у якому є такі слова: «І згасла його зірочка раптово, І занімів увесь спортивний світ, Бо ж покоряв висоти знов і знову, І переможцем був багато літ». У виконанні Володимира Олексина, який представляв клуб авторської пісні «Галактіон», прозвучало кілька пісень. Як завжди потішили глядачів й композиції у виконанні родини Туркаників.

Гітара – один з невід’ємних атрибутів туристичних походів, тож увесь вечір звучали її струни, ніжно торкаючись душі кожного з присутніх, зачіпаючи найпотаємніші думки. Декорація на сцені додавала реалістичності, відтворюючи галявину з наметом, необережно покинутим спорядженням, місцем для вогнища. Здавалося, заплющивши очі, що відчуваєш запах диму та шелест вітру поміж дерев. Львів’яни Галина Бачуріна, Володимир Рижий виконали свої власні пісні, звісно ж про гори, а соло дрогобитчанина  Ярослава Столяровича та стриянки Тамари Бабинчук підтримав увесь зал.

Слово також мали: ветеран спорту, альпіністка, львів’янка Анна Александрова, організатор акції  «Прапори України на найвищих вершинах європейських держав» Юрій Головенко, вчитель фізкультури Ірина Бовдур, внучка Осипа Величка та інші однодумці. І, як зазначив, Ярослав Столярович: «велику справу зробили стрияни». Заключним акордом вечора стало виконання пісні членами клубу авторської пісні «Галактіон» та коляди, яку підхопив весь зал.

А гори чекають і кличуть!  Величні і неповторні в красі своїй, покриті віковічними лісами, бурхливими потічками,  прозорими високогірними озерами, барвистими килимами полонин,  отарами овець, мелодіями гуцульської трембіти, верховинськими піснями.  Це чудодійна місцевість, одна лиш згадка про яку гріє душу приємними спогадами чи бажанням відвідати її.

Гори навік закохають у себе кожного, хто хоч раз тут побував. З давніх давен вони шанувалися не лише як місця, де живуть боги, але і як втілення світлої божественої сили. Наприклад, сходження на священну гору символізує духовний підйом, зречення мирських пристрастей, рух до вічного, в чому і полягає сенс паломництва. Гора, як джерело життя, дає початок найбільшим рікам.

У Стародавній Греції обителлю богів була гора Олімп. Саме звідси Прометей приніс людям іскру божественного вогню, яку здобув у горні Гефеста. На горі Гелікон, згідно міфів, перебували музи – покровительки мистецтва. Там же, на Геліконі, знаходилося джерело Гіпокрена, так зване «кінське джерело» – його вибив ударом копита крилатий кінь Пегас. Вода цього джерела дарує натхнення поетам.

Біблійною священною горою є і гора Синай: тут Господь з’явився Мойсею в неопалимій купині, а пізніше пророк отримав на ній 10 Заповідей. Її назва перекладається як «місячна гора».  Ще чимало цікавого можна дізнатися про гори з книжок, та краще пізнати магічну силу гір безпосередньо на одній з вершин, де  перехоплює подих,«виростають крила» і де всі земні проблеми розчиняються у повітрі.

Наталія Карпенкова
Фото автора

{mosloadposition user7}